Page 19 - 4853

першозразку й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору.
Перехід міфічного образу в поетичний пов'язаний з усвідомленням відмінності між
суб'єктивністю процесу пізнання та об'єктивністю дійсності.
Один і той же міфологічний мотив, опрацьований протягом багатьох століть,
набуває у кожному епосі нових значень, слугує способом втілення нової
проблематики, може з часом повністю втратити архаїчний елемент або ж здобути
його нове, символічне значення. Проблема архаїчної складової літературних текстів
у сучасному літературознавстві стала однією з найактуальніших. В науці ХХ
століття виник окремий напрям, який досліджує архаїчні основи мистецтва і
літератури: так звана архетипна критика, засновником якої є швейцарський
психолог К.Г. Юнг.
Основна ідея цієї критики – ідея літератури як «перетвореної міфології», тому
історія літератури розглядається не у загальноісторичному контексті, а як форма
внутрішнього саморуху – «тотальної історії літератури» — особливостей видозміни
міфологічних начал на різних етапах розвитку літератури. Відображення у
літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опосередковане через
трансформовані форми поетичного переосмислення, зокрема через символ.
Зауважимо, що проблемою міфологізму в літературі займалась українська
символічна школа міфологів, а згодом О. Потебня, який створив психолінгвістичну
концепцію теорії літератури, в її підґрунті – ідея спорідненості психологічних основ
творення слова, міфу й літературного твору.
Перевтілення – тема не нова в літературі. З давніх-давен перевтілення
зустрічалися у міфології, потім у давньогрецьких та давньоримських авторів,
наприклад в Овідієвих «Метаморфозах». Алегоричні образи комах зустрічаємо у
Данте в «Божественній комедії». У літературі другої половини ХІХ ст. комахи
стають героями метафоричного світу, що наближається до фатальної абсурдності
буття (у Ф. Достоєвського, А. Рембо). Образи гігантських комах переходять у
графіку (павуки О. Редона). Отже, пильний інтерес до світу комах, що алегорично
передає відчуженість людей, стає характерною ознакою модерністської культури.
Дослідники новели Кафки «Перевтілення» відмічають деяку структурну
схожість новели з казками: перетворення, трапезові повтори тощо. Нагадаємо, що
однією з улюблених тем чарівної казки є розповіді про всілякі перетворення:
принц-лелека і царівна-жаба, карлик Ніс і брати-лебеді, Лускунчик і Чудовисько.
На цьому схожість чарівних казок і новели Кафки закінчується. Які ж умови
необхідні для зворотного врятування героя, його перевтілення? Це може бути або
якесь випробування (прожити якийсь час у жаб'ячій шкірі чи обітниця мовчання),
або спроба знайти чарівне зілля і, зрештою, стати самим собою. Сова з казки
Тауфа «Принц Лелека» позбудеться своєї потворності, якщо, переборовши свою
відразу, принц одружиться з нею. Одружився Царевич із жабою – отримав
Василису Прекрасну. Пожаліла дівчина Чудовисько, поцілувала його – і перед нею
став прекрасний принц. Казка з її міфологічною основою, завжди виконую
дидактичну та гармонізуючу функцію, тому завжди має щасливий кінець. «Казки»
ХХ століття, перевтілення в них – це прояв абсолютної людської самотності.
Ніхто не прийде на допомогу Ґреґору Замзі. Кожен розраховує виключно на себе.
Змішування рис людини з рисами тварин, птахів і комах – одна з ознак

19