Page 15 - 4853

самознищення; а інстинктивна жорстокість і насильство є законом людського
життя. Це трагічне світовідчуття знайшло своє відображення у мистецтві. Трагедія
та песимізм стали формою світовідчуття багатьох художників тієї пори. І тоді із
зрозумілою гордістю вони замикалися у своїх творчих лабораторіях. У цих
лабораторіях синтезувався новий художній метод, що став ґрунтом
модерністського мистецтва.
Трагедія Першої світової війни змінила звичні, стійкі уявлення
європейської інтелігенції про суспільно-соціальні й морально-етичні норми.
Деякі художники, які були нездатні знайти нову форму, взагалі відмовилися від
будь-якої співвіднесеності твору мистецтва із критеріями суспільної значущості.
Сам принцип суспільної значущості розглядався тепер як прояв буржуазної
утилітарності у підході до мистецтва. Власне, саме виникнення модерністського
мистецтва було обумовлено крайньою формою неприйняття саме буржуазної
дійсності. В основі модерністського бунту лежав протест проти панування
самовдоволеного буржуазного обивателя. Але саме тому, що модерністи
спрямовували свій гнів на наслідки (окремого «дрібного» міщанина), а не на
причину (соціальні умови, що породили цю обивательську ситу свідомість),
бунт незабаром зайшов у глухий кут. Саме буржуазне мистецтво досить швидко
втягло модернізм в орбіту своїх ідейно-художніх норм, і модернізм став кризовою
формою розвитку саме буржуазного мистецтва.
Отже, першою характерною рисою модернізму є втрата чіткої цілісної
ціннісної орієнтації у світі, що утратив свою звичну, традиційну суспільно-
духовну норму.
Зневажання «середньої» людини (для модерністів це синонім обивателя-
міщанина) змушувало модерністів висувати на перший план інтелектуально-
витончену, духовну особистість зі зламаною, часом хворобливою психікою. Для
письменників цього напряму притаманне зображення повної самотності людини.
Нездатність бути зрозумілою оточенням приводила її до ізоляції від зовнішнього
світу (згадайте героя «Перевтілення» Кафки). Замикаючись у внутрішньому світі
свого героя, художники-модерністи найчастіше робили його духовне життя
єдиним фактом реальності. Поведінка людини визначалася не стільки
спонуканнями волі й розуму, скільки підсвідомими інстинктами, психічними
імпульсами. Прагнення звести сутність людської особистості до комплексу
ірраціональних, підсвідомих спонукань ґрунтувалося багато в чому на численних
інтерпретаціях теорії психоаналізу 3. Фройда –австрійського лікаря-психіатра,
погляди якого поширилися у 20-і роки XX ст. Звідси виникає друга важлива риса
модернізму – негативне ставлення до людини, невіра в її творчі здібності,
заперечення гуманістичних начал у людині, приниження самої людської
особистості. Будь-яка форма людської активності починає розглядатися
модерністами як зла, агресивна активність.
Сприйняття світу як хаосу, невіра у розум призводили до розпаду уявлення
про час. У мистецтві цих років виникає нова філософія часу: сприйняття його як
мозаїки фрагментів, або як нерозчленованого потоку.
Відсутність можливості етичного співвіднесення своєї індивідуальної
морально-етичної норми із загальноприйнятою приводило художників-модерністів

15