Page 9 - 4852

Иоганна Готліба Фіхте, який проголошував людське «Я» єдиною реальністю,
декларував почуття глибокої поваги до сильно вираженої індивідуальності,
закликав до необмеженої особистої свободи, часто навіть до нестримуваного
свавілля.
У центрі уваги поетів-романтиків не просто людське «Я», його
індивідуалізована суть, а особистість, яка протиставляє себе за ознакою своєї
осібності всьому іншому світові, особистість, яка в своїй неповторній, яскравій
осібності немовби підноситься над сірою масою. Найвищим, класичним
взірцем такої сильної і яскраво вираженої особистості на кінець XVIII- початок
XIX ст. був Наполеон.
Особистість у творах романтиків розвивається й усвідомлює себе в
конфлікті і з Богом, і з суспільством, і з самою собою. Герой романтизму
протестує проти суспільних умов, що обмежують його свободу, він - бунтар,
революціонер або розбійник. Його душа, як правило, роздвоєна між світом
реальності і світом мрій, а його доля найчастіше трагічна. Внутрішню
конфліктність і суперечність людського «Я» романтики розглядають не через її
раціональну сферу, як просвітителі-класицисти, а через сферу почуттів.
Сприйняти розумом великий світ природи і місце людини в ньому, з погляду
романтиків, було неможливо. Розуму вони не довіряли. Розумом, вважали
вони, не можна збагнути і внутрішню природу людини. Цього можна досягти
лише через почуття.
Пріоритет почуття, почуттєвої сфери перед розумом, раціональною
природою людини дещо зближує романтиків з їхніми попередниками –
сентименталістами, але сентименталісти в чуттєвості і чуттєвій сфері
намагалися знайти те, що об'єднує всіх людей, наприклад здатність людини до
співчуття ближньому, а романтики, навпаки, шукали в чуттєвому світі людини
її особистісно єдине і неповторне, не «ми», а «Я».
Ідеологія, епіцентром якої було гіпертрофоване «Я», загострене відчуття
своєї осібності, визначила й основні художні принципи романтизму.
Художні відкриття романтизму. Поетика романтизму протиставила
себе поетиці класицизму. Насамперед, романтизм заперечив жорстку
нормованість поетики класицизму, встановлену в ній систему канонів і правил
та принцип обумовленості жанру і стилю твору його темою. На місце
загальнообов'язкової поетики норм і правил класицизму романтики поставили
індивідуальну поетику, закони якої встановлювали не загальноприйняті норми
і смаки, а сам творець, його особисті уподобання і смаки.
«Нехай вірить поет, – писав Віктор Гюго, – у єдиного Бога або в багатьох
богів, у Плутона або в Сатану... або ні в що не вірить; нехай пише прозою або
віршами; нехай оселиться в будь-якому сторіччі, в будь-якому кліматі; нехай
зараховує себе до стародавніх або нових авторів; нехай музою його буде
антична муза або середньовічна фея... Поет вільний. Станьмо на його точку
зору та будемо виходити з неї».
Романтики відчутно деформували систему жанрів класицизму. З одного
боку, це знайшло свій вияв у тому, що в жанровій системі романтизму на роль
провідних висунулись не епічні, а ліричні і так звані ліро-епічні жанри, тобто

8