Page 11 - 4852

Підвищений інтерес до фольклору з боку романтиків (зокрема,
слов'янських країн) пояснювався також тим, що утвердження романтизму тут
відбувалось у період формування та ствердження націй або консолідації
прогресивних сил нації навколо патріотичних рухів. Романтиків, інакше
кажучи, цікавили не тільки особистісні і загальнолюдські духовні засади
власного «Я», а й специфіка його національного виразу; романтиків цікавила
осібність «Я» кожної окремо взятої нації.
Пошуки національного виразу зумовили ще одну характерну рису
романтичної творчості – історизм. Романтиків дуже цікавили питання
рушійних сил, вузлових моментів національної історії, а також ролі сильної
особистості в історичних процесах. Зацікавленість історією, особливостями її
національних моделей виявлялася в підвищеній увазі романтиків до
змалювання національних звичаїв, особливостей поведінки, манери
спілкування, національних особливостей вбрання, побуту тощо, тобто суми
етнографічних реалій. Ця сума етнографічних реалій, змалювання якої стало
майже обов'язковим для романтиків, дістала назву місцевого колориту. Саме
романтикам належить честь відкриття нового жанру – історичного роману,
заснованого шотландським письменником Вальтером Скоттом.

Романтичний герой. У центрі художнього зображення письменників-
романтиків – винятковий характер у виняткових обставинах. Винятковий
характер – це нетиповий, непересічний характер, це особистість незвичайна, не
схожа на інших людей, навіть «дивна» з погляду її оточення. У такої
особистості часто хвороблива уява, вона схильна до містицизму і
самопожертви, її поведінка непередбачувана і фатальна, а світовідчуття
наскрізь трагічне. Виняткові обставини, в яких діє такий винятковий герой, –
це найчастіше ситуації, пов'язані із загрозою для його життя, це вороже або
напіввороже людське оточення, яке не розуміє героя, протистоїть йому,
намагається пригнітити його волю, обмежити його свободу. Найчастіше у
конфлікті з цим зовнішнім ворожим середовищем герой гине.
Одним з найважливіших здобутків романтизму став принцип
романтичної іронії, розроблений у працях німецького теоретика мистецтва
Фрідріха Шлегеля. Іронія – це прихована насмішка, висловлена у формі
зовнішнього схвалення. Якщо традиційна іронія використовується для
підсилення тих або інших комічних сторін зображуваного, то романтична
іронія стає загальним, універсальним принципом осмислення світу, позицією
автора, якою він підкреслює недосконалість, суперечливість світу, а відтак і
неможливість його вичерпного розуміння та пояснення.
Із романтичною іронією пов'язаний ще один визначальний для поетики
романтизму принцип осмислення світу, який дістав назву «світової скорботи».
«Світова скорбота» – це вищий ступінь розчарування та песимізму, відчаю та
безнадії, з якими значна частина письменників-романтиків сприймала
дійсність. «Весь світ мені чужий, і я чужий для світу», «Життя для мене – це
безмежна пустинь, безплідне й дике узбережжя», – говорить Манфред – один із
найромантичніших персонажів, герой однойменного твору Байрона.

10