Page 12 - 4852

Загальна настанова романтичного напряму на незвичайність,
дивовижність, фантастику, на все, що протиставляється буденній, звичайній,
сірій реальності, зумовила ще одну характерну рису романтизму –
екзотичність його образів і сюжетів. Екзотику романтики шукали або у
фантастиці та містиці, або в легендарних сюжетах, яким вони надавали
вигляду не менш фантастичного, або, нарешті, у зверненні до національного
середовища, яке сприймалося представниками даної нації як екзотичне. Так,
загальноприйнятим для романтиків усіх європейських країн стало звернення до
східних тем і сюжетів. Типовий сюжет: освічений, цивілізований європеєць
потрапляє в дике чи напівдике нецивілізоване оточення, наприклад до циган,
на Кавказ або у країни Близького Сходу. Роль подібного екзотичного
середовища для таких слов'янських країн, як Польща і Росія, певний час
виконувала й Україна, зокрема історичні її події, пов'язані з козаччиною, а
також багатий фольклор українського народу.
Поняття «романтизм» уживається не тільки щодо літературних явищ.
Часто воно використовується як синонім поняття «романтика». Наприклад,
коли говорять про юнацький романтизм, мають на увазі схильність до
ідеалістичного, підкреслено оптимістичного погляду на життя, а також
активність життєвої позиції. І все ж особливість романтичного світовідчуття
найповніше виявляється саме в мистецтві, насамперед у музиці як самому
емоційному з видів мистецтва. Вважаючи, що мистецтво за своєю суттю є
синтетичним, романтики закликали творити так, щоб музика могла малювати,
розповідати зміст роману або трагедії, щоб поезія користувалася такими
формами звукопису, які б звучанням нагадували музичний твір, щоб живопис
міг відтворювати образи літератури і т.д.
У жодному з художніх напрямів, що історично передували романтизму,
не набули такої концентрованої і виразної форми описи природи та кохання до
жінки. Природа в романтиків виходить далеко за межі звичайного опису місця,
де відбувається дія, і сама перетворюється на дійову особу. Німецький
романтик Вакенродер розрізняв дві мови світу – мову Бога і мову природи.
Особливого значення романтики надавали й почуттю кохання. Лише закоханий
є зрячим, стверджували вони. З почуттям кохання вони пов'язували глибину
духовного змісту особистості. Про кохання писали й раніше, але тільки в
романтиків, як справедливо зауважувала Жермена де Сталь, воно стало
облагородженим, одухотвореним і здатним до самопожертви. Власне, саме
існування людини тепер почало пов'язуватись із життям коханої або коханого.
Тому герої багатьох романтичних творів помирають, якщо загинули ті, кого
вони кохати.
Не меншу увагу письменники-романтики приділяли у своїх творах
обставинам внутрішнього та зовнішнього життя власної особистості, якій
часто надавали майже космічного масштабу. «Ким є звичайні люди щодо
інших створінь землі, тим є митці – щодо звичайних людей», – писав Фрідріх
Шлегель. Тому в творах романтиків біографія головного персонажа часто
ставала облагородженим і прикрашеним віддзеркаленням біографії його
автора.

11