Page 10 - 4852

такі, в яких акцент міг переміщуватися з того, про що розповідається, на того,
хто розповідає. Зокрема, найулюбленішими жанрами романтиків стали поема
(поетична повість) та балада. З іншого боку, романтики відчутно деформували
самий жанровий принцип літератури: не дотримуючись чистоти жанру, тобто
чіткої обумовленості побудови та змісту твору його тематикою (високою,
нейтральною або низькою), романтики змішувати в межах одного твору ознаки
різних жанрів, що на практиці призводило до неможливості дати їхнім творам
конкретні й чіткі жанрові визначення. Твори романтиків характеризуються
також так званою вільною композицією, яка не підпорядковувалась
раціональним вимогам чіткості і ясності в побудові твору. Крім цього,
романтики не дотримувались обмежень, введених класицистами для мовного
стилю творів, тобто романтики не визнавали вимоги залежно від «висоти»
теми твору вживати в ньому слова високого, низького або нейтрального
мовного стилю. У межах одного твору, а інколи й суміжних речень, романтики
змішували ознаки різнопланових мовних стилів, досягаючи цим незвичайних
стилістичних ефектів. У цілому ж специфіку мови романтиків визначала
настанова на підкреслену індивідуальність уживаного мовного стилю.
Попереднє мистецтво, тобто мистецтво класицизму, романтики
сприймали як вимушене, що створювалось за наперед заданими раціональними
правилами. У своїй власній творчості романтики орієнтувались не на правила,
а на фантазію, уяву, основною вимогою була не відповідність наявній взірцевій
схемі, а оригінальність, неповторність, не абстрактність і суха повчальність, а
чуттєвість. Звідси - інтерес до народної творчості і тісний зв'язок романтизму з
фольклором, який асоціювався з оригінальним, природним (а не штучним), з
найбільш життєвим і органічним для людини мистецтвом.
Таким чином, якщо класицисти спирались у своїй творчості на античне
мистецтво, яке підносилось ними як найвищий взірець, то романтики подібним
найвищим взірцем вважали народне мистецтво. Але й тут були відмінності між
романтиками й класицистами. Якщо для класицистів творчість античних
майстрів була беззаперечним авторитетом, зразком, який можна було прямо і
сліпо наслідувати, то романтики, які не визнавали над собою жодних
авторитетів, орієнтувалися скоріше на дух, а не на букву народного мистецтва.
На практиці це означало, що про ніяке сліпе копіювання творів народного
мистецтва не могло бути й мови.
У найпростіших випадках романтики стилізували свої твори під народні,
тобто свідомо надавали їм рис схожості з народними. У складніших випадках
романтики користувалися фольклором як невичерпним джерелом тем, образів,
сюжетів і мовних прийомів, але, користуючись усім цим запозиченим
арсеналом художніх засобів, надавали йому у своїх творах принципово нових
форм, нового звучання, нової інтерпретації. Конкретно це виявлялось, по-
перше, в тому, що фольклорному матеріалу, який за своєю початковою
природою міг бути достатньо примітивним і нерозробленим, надавали досить
складної, вишуканої художньої форми; по-друге, в тому, що суто фольклорні
теми й образи у творчості романтиків вступали в цікаві художні комбінації з
темами та образами суто літературного походження.

9