Page 8 - 4852
P. 8

сентименталізму. Так, письменники-сентименталісти першими звернули  увагу
                  на внутрішній, емоційний світ людини, першими спробували у художній формі
                  дослідити почуття людини. Важливе значення мала для романтизму і концепція
                  людини, яку висунув один із фундаторів сентименталізму – Жан-Жак Руссо, а
                  саме  відмова  від  переважно  раціоналістичного  розуміння  людської  природи,
                  перенесення акценту з розуму на почуття, на «серце». Ж.-Ж. Руссо був і одним
                  із  перших,  хто  почав  користуватися  означенням  "романтичний",зокрема  для
                  опису  дивовижної  краси  швейцарської  природи.  Внутрішній  зв'язок
                  романтичного  та  сентиментального  усвідомлювали  і  самі  романтики.  Фрідріх
                  Шлегель,  наприклад,  зазначав,  що  «романтичним  є  саме  те,  що  створює
                  сентиментальний зміст за допомогою фантастичної форми».
                         Як літературний напрям романтизм виникає наприкінці XVIII ст. відразу
                  в  кількох  країнах  Європи.  Майже  одночасно  з  естетичними  маніфестами  і
                  трактатами,  що  знаменували  народження  романтизму,  виступили  так  звані
                  енські  романтики  –  в  Німеччині,  Франсуа  Рене  де  Шатобріан  та  Анна  Луїза
                  Жермена де Сталь – у Франції, представники «озерної школи»  в  – Англії.
                         У розвитку романтизму виділяють три історичні етапи: перший – ранній
                  романтизм, кінець XVIII – початок XIX ст.; другий – зрілий романтизм, 20-ті-
                  40-ві  роки  XIX  ст.,  третій  –  пізній  романтизм,  після  європейських  революцій
                  1848 р.
                         В  основі  романтизму  –  глибинний  і  потужний  духовний  рух,  спільні
                  світоглядні структури, принципи й моделі мислення, які поширювалися на різні
                  сфери духовно-практичної діяльності людини (Наливайко Д., Шахова К.)
                         Найбільш  потужний  розвиток  романтизм  мав  у  німецькій  (брати  Я.  та
                  В. Грімм,  Е.  Т.  А.  Гофман,  Г.  Гейне  та  ін.)  та  англійській  (Дж.  Г.  Байрон,
                  В. Скотт, П. Б. Шеллі та ін.) літературах, значного розповсюдження він набув у
                  Франції  (Жорж  Санд,  А.  Дюма-батько,  В.  Гюго,  П.  Меріме  та  ін.),  США
                  (Ф. Купер,  Е.  По,  Г.  В.  Лонгфелло,  Г.  Бічер-Стоу  та  ін.),  західно-  та
                  східнослов'янських  країнах  –  Польщі  (А.  Міцкевич,  Ю.  Словацький,  З.
                  Красінський  та  ін.),  Росії  (В.  Жуковський,  О.  Пушкін,  М.  Лєрмонтов  та  ін.),
                  Україні  (Л.  Боровиковський,  А.  Метлинський,  М.  Шашкевич,  І.  Вагилевич,
                  Я. Головацький, Т. Шевченко та ін.).
                         Інтерес  до  романтизму,  що  згаснув  наприкінці  40-х  років  XIX  ст.,  буде
                  відроджений в європейській літературі на рубежі XIX і XX ст. у вигляді нового
                  літературного  напряму  –  неоромантизму.  Неоромантики  заперечуватимуть
                  побутовізм та типовість і спробують відшукати в потоці буденності нетипові,
                  виняткові  людські  натури,  незвичайні  чи  навіть  екстремальні  обставини,
                  акцентуватимуть увагу на елементах екзотики, героїчного і трагічного в житті
                  людини,  на  питаннях  самоусвідомлення  й  громадської  позиції  особистості  у
                  зв'язку з проблемами етичного вибору та морального обов'язку.
                         Ідейні засади. Ідеологія романтизму спирається на культ індивідуалізму,
                  на  підкреслену,  загострену  увагу  до  людської  особистості,  до  психологічних
                  проблем  її  внутрішнього  «Я».  Філософським  підґрунтям  цієї  ідеології  стала
                  німецька  ідеалістична  філософія  (праці  Іммануїла  Канта,  Августа  Вільгельма
                  Шлегеля,  Фрідріха  Вільгельма  Шеллінга)  і  особливо  суб'єктивний  ідеалізм




                                                                  7
   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13