Page 63 - 4839

Звідси випливає, що білінгви – це не завжди перекладачі, хоча знання
іноземної мови є передумовою та основною перевагою в процесі навчання
перекладу. На даному етапі дослідження доцільно визначити основні
складові перекладацької компетентності – компетенції, володіння якими є
запорукою професіоналізму перекладача і, як наслідок, успішної
перекладацької діяльності.
Р. Міньяр-Бєлоручев виділяє три види компетенцій: мовну,
мовленнєву та лінгвокраїнознавчу. В. Комісаров говорить про чотири
компетенції: мовну, комунікативну, текстотворчу, технічну, а також про
особисті характеристики, як складові професійної компетентності
перекладача. Багато авторів говорять про провідну роль в перекладацькій
діяльності соціокультурної та міжкультурної компетенції. М. Волчанська
включає до перекладацької компетентності як мети навчання майбутніх
перекладачів такі складові: фахову, інтелектуальну, мовну, мовленнєву,
семантичну, текстотвірну, інтерпретаційну та міжкультурну компетенції
(посилання).
Досить важко оцінити поняття, чіткого трактування якого немає ні
серед лінгвістів, ні серед перекладачів. Тому, опираючись на всі
вищеназвані погляди провідних мовознавців та запропоновані ними
класифікації перекладацьких компетенцій, пропонуємо власну систему
компетенцій, оволодіння якими є необхідне для формування
перекладацької компетентності майбутнього перекладача:
1) мовна компетенція – володіння як мінімум двома мовами
(рідною та іноземною), граматичними, термінологічними, синтаксичними
та морфологічними нормами цих мов та уміння їх застосовувати;
2) комунікативна компетенція – сукупність знань, умінь і
навичок, необхідних фахівцеві для здійснення мовного посередництва як в
усній, так і в письмовій формі;
3) текстуальна компетенція, яка виникає і є безпосередньо
пов’язана з мовною компетенцією і являє собою здатність визначати
текстуальні риси, наприклад, технічної, правової чи філологічної галузі;
4) предметна компетенція, яка походить від текстуальної, і
означає обізнаність з тим, про що йдеться в конкретному тексті (ця
компетенція поширюється на знання про світ (енциклопедичні знання) та
професійні знання);
5) соціокультурна компетенція або «фонові знання» – знання про
національно-культурні особливості соціальної і мовленнєвої поведінки
носіїв мови: їх звичаїв, етикету, соціальних стереотипів, історії та
культури, а також способів використання цих знань у процесі спілкування;
6) технічно-технологічна компетенція – знання, уміння та
навички, необхідні для здійснення перекладацької діяльності (стратегії
перекладу, перекладацькі прийоми та трансформації); володіння
комп’ютерними технологіями, пошук інформації в мережі Інтернет,

61