Page 87 - 4618

Під час експлуатації підшипники періодично підтягають.
Кришки знімають, видаляють один або декілька шимів і
затягують знов.
Циліндрична форма отвору підшипника при цьому дещо
порушується. Отвір набуває злегка овальної форми;
спотворення форми отвору від зносу залишаються.
Витримати правильний зазор при підтяжці достатньо
важко. Загально прийняте правило, згідно з яким вал після
затягування повинен вільно провертатися від руки, зрозуміло,
не гарантує правильності зазору.
Іноді зазор у підшипнику вибирають, затягуючи кришки
підшипника за допомогою гвинтів (рисунок 6.2 б).
На рисунку 6.2 в зображена конструкція з
напіватоматичним регулюванням зазору. Кришку підшипника
затягають поперечними болтами. За необхідності зменшити
зазор болти відпускають, кришка під дією пружини притискає
вкладиш до валу, після чого поперечні болти затягають знову.
За необхідності тонкого регулювання зазору з точним
центруванням валу (шпинделі шліфувальних верстатів)
застосовують втулки з конічною несучою поверхнею (рисунок
6.3 а). Зазор регулюють осьовим переміщенням втулки за
допомогою гайки 1.
Краще поверхню тертя виконувати циліндричною, а
зовнішню, посадкову поверхню втулки – конічною (рисунок
6.3 б). При затягуванні втулки в конічному гнізді зазор у
підшипнику зменшується в результаті пружної деформації
втулки.
З метою збільшення діапазону регулювання
застосовують розрізні втулки або збільшують пружність
втулки за допомогою радіальних прорізів (рисунок 6.3 в).
У конструкції (рисунок 6.3 г) зовнішня поверхня втулки
спирається в конічному гнізді на три виступи, оброблені на
конус. При затягуванні втулки зазор на цих ділянках
зменшується; по обидві сторони кожної ділянки утворюються

86