Page 23 - 4605

3 Діяльність апарату державного управління: складові змісту
Висвітлюючи в межах функціональної характеристики діяльність апарату
управління, слід зауважити, що не усі дії його органів є власне управлінням (наприклад,
матеріально-господарські операції). Але головним, профілюючим видом діяльності для
цих органів є управлінська діяльність. Тому надалі будемо розуміти під діяльністю
апарату власне управлінську діяльність, що характеризується своїм особливим змістом
і проявляється у відповідних формах.
У науковій літературі немає єдності у співвіднесенні елементів змісту та форм
управлінської діяльності. Наприклад, пропонується розглядати процес управління, що
розуміється як форма діяльності суб'єкта, через єдність стадій, функцій, методів
управління і управлінських відносин.
З метою більш чіткого вирішення зазначеного питання необхідно виходити із
загальнонаукових уявлень про зміст та форму (форми) явищ.
Формами управлінської діяльності слід вважати: а) видання актів управління; б) прояви
інших юридичне значущих, а також суто організаційних дій; в) процесуальні
(процедурні) форми; г) морально-етичні вчинки прояви поведінки управлінців.
Причому більшість цих форм управління потребують правового опосередкування, яке
набуває тим самим значення своєрідної «форми форм».
Стосовно ж основних елементів змісту управлінської діяльності доцільно вести
мову про: а) цілі та завдання; б) функції; в) методи управління. По кожному з цих
елементів в юридичній літературі висловлені неоднозначні погляди. Але найбільш
обґрунтоване, як здається, розуміння зазначених елементів можна представити
наступним чином.
Цілі та завдання діяльності управлінського апарату є свідомі (мисленні)
уявлення про напрямки та очікувані наслідки такої діяльності. Відмінність між
вказаними однопорядковими категоріями вбачається головним чином у ступені
узагальненості відтворення у них напрямків та наслідків. А саме, у цілях
відтворюються більш довгочасні та значущі, ніж у завданнях, характеристики
діяльності.
Цілі (завдання) є об'єктивними за своїм змістом і обумовлюється у кінцевому
підсумку матеріальними умовами соціальної діяльності. Таке тлумачення відмінне від
існуючого у загально соціологічній літературі визначення цілі як власне кінцевого
результату, на досягнення якого спрямоване функціонування системи. Переконані, що
результат як ціль (мета) існує лише у вигляді образу майбутнього, оскільки у сучасному
його ще немає. Коли результат досягнутий, він не може виступати як ціль. Окрім того,
що принципово спільною для усіх органів управління є цільова спрямованість на
максимально повне задоволення суспільне значущих, «публічних» потреб, кожний
окремий керуючий суб'єкт додатково націлений на специфічні потреби
кореспондованого йому керованого об'єкта. Вони надзвичайно різноманітні та можуть
бути структуровані за різними ознаками. Наприклад, залежно від рівня об'єктів –
потреби народного господарства, галузі, підгалузі. об'єднання, підприємства, від змісту
самих потреб – потреби в прогностичній і плановій інформації, в кадрових, фінансових
та інших ресурсах, у координації зусиль тощо.
Складний характер керованого середовища зумовлює так зване дерево цілей, яке
одержують шляхом декомпозиції останніх на підцілі (завдання) нижчого рівня. Вони
деталізують загальні цілі, локалізуючись у процесі розподілу між ланками апарату
управління. Тому дуже важливо забезпечити повний баланс завдань суб'єктів із
структурою цілей.

23