Page 25 - 4605

органів управління тривалий час дискутувалося у радянській юридичній літературі.
Так, І. Л. Бачило вважає, що функції входять як складові елементи до компетенції та
визначають, «що» робить орган, виступаючи як наслідок правовим явищем. На думку
Б. М. Лазарєва, елементами компетенції органу управління виступають не самі функції
як такі, а покладені на нього, по-перше, загальне право (щодо керованого об'єкта) та
обов'язок (перед державою) виконувати певні функції та, по-друге, комплекс
конкретних прав і обов'язків (повноважень), що необхідні для реалізації цих функцій.
Подальший аналіз вказаного питання підтвердив висновок про те, що функції не є
однопорядковими з повноваженнями елементів компетенції органу, а виражаються у
неї шляхом правового закріплення (регламентації) останніх. В цілому за своєю
природою компетенцію слід розуміти як юридичне вираження управлінських функцій
шляхом закріплення за органом у спеціальних правових (так званих компетентнісних,
або статутних) актах цілей, завдань і необхідних для їх виконання повноважень. Якщо
державно-владні повноваження є формою правового опосередкування функцій, то
методи управління більше стосуються практичної реалізації функцій. Методи прийнято
тлумачити як способи здійснення організуючого впливу у стосунках між суб'єктами та
об'єктами управління [10].

4 Компетенція органів державної виконавчої влади (теоретичний аспект)
Кожний орган виконавчої влади наділений державою відповідною
компетенцією, яка закріплена у правових актах Але система органів державної влади
закріпленою у певному акті компетенцією як сукупністю компетенцій кожного
окремого органу виконавчої влади, як відомо, формально не наділена. Цей висновок
має теоретичне і практичне значення особливо у нинішніх умовах державно-правового
будівництва, проведення широкомасштабної адміністративної реформи.
Поняття компетенції системи органів виконавчої влади здебільшого не
вживається, тоді як поняття системи органів виконавчої влади є загальновживаним.
Однак це не означає, що поняття компетенції системи органів виконавчої влади
скоріше абстрактне, ніж реальне і формально закріплене у нормативно-правових актах.
Все ж, і як суто теоретичне поняття, і як сума компетенцій всіх органів (елементів), що
складають систему органів виконавчої влади, поняття компетенції системи органів
виконавчої влади має право на існування в дослідженнях науковців і врахування його
при виробленні рекомендацій для практики.
Наукою адміністративного права така проблема для вивчення досі не ставилася.
Зрозуміло, що її вирішення в науковому плані лежить здебільшого у площині
теоретичних досліджень, але вихід у практичну площину є багатообіцяючим. Хоча
органи виконавчої влади мають діяти на основі закону, проте питання їх компетенції
часто-густо вирішуються без врахування наукових напрацювань [9].
Компетенція органів виконавчої влади має важливе значення для побудови і
функціонування системи органів виконавчої влади. Головним «будівничим» вищої
ланки системи органів виконавчої влади в Україні згідно із її Конституцією (п.15 статті
106) є Президент України, який утворює, реорганізує та ліквідовує за поданням
Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Власне система органів виконавчої влади складається, так би мовити, з двох частин
(елементів). Перший – це центральні органи виконавчої влади, які утворюються,
реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України, тобто це більш мобільна
частина елементів системи органів виконавчої влади. Другий – це органи, що
здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі
відповідно до статті 118 Конституції України – місцеві державні адміністрації, тобто

25