Page 19 - 4592

інтервали, котрі в свою чергу бувають зростаючими або

спадаючими.
Якщо виконується групування з рівними інтервалами, його
величина визначається за формулою:
X  X
i  max min ,
m

де X , X – відповідно найбільше (максимальне) та найменше
max min
(мінімальне) значення групувальної ознаки; m – число груп.
Вторинним групуванням називають групування, яке
виконується не за первинними даними, а за вже згрупованими
раніше. Воно здійснюються двома способами:

1) збільшенням або зменшенням інтервалів групування;
2) перегрупуванням за чисельністю або питомою вагою

груп.
Результати зведення і групування переважно подаються у
вигляді статистичних таблиць, які містять заголовки рядків
(підмет таблиці) та заголовки граф (присудок таблиці), а у

клітинках вміщують числа або позначки.
Для побудови оптимальної величини інтервалу «h»
використовують емпіричну формулу Стерджеса:

X  X
h  max min .
1 . 3 322 lg   n
Під оптимальною величиною інтервалу розуміють таку
величину, при якій побудований варіаційний ряд не буде надто
громіздким, але дозволить виявити особливості вибірки. Якщо в

результаті обчислень h – дробове число, то рекомендується
використовувати або близький нескладний дріб, або для величин,
що описуються значеннями набагато більшими за 1 близьке ціле

число.
Існують загально прийняті способи графічного
відображення варіаційних рядів. Використовуються наступні
варіанти графічного зображення:

- полігон – як правило використовується лише для
зображення дискретного варіаційного ряду. Для його побудови у
прямокутній системі координат наносять точки з координатами:

(Xi;mX) і з’єднують їх прямими відрізками;

19