Page 126 - 4513
P. 126

На  1-му  етапі  (до  1900 р.)  сам  виробник  відповідав  за  про-
            дукцію власного виробництва, виконану за допомогою ручної або
            машинної праці. Тому цей етап отримав умовну назву механічний
            контроль.

                  На 2-му етапі (контроль майстра 1900-1920 рр.) основна від-
            повідальність лягала на майстра (десятника). Почало розвиватися
            конвеєрне  промислове  виробництво.  У  цей  період  відбувалося

            активне впровадження таких понять “системи Тейлора” (осново-
            положник теорії наукового виробничого управління) як верхня і
            нижня межа якості, поля допусків, запроваджувалися вимірюва-
            льні  інструменти  (шаблони  і  калібри).  Були  розроблені  методи

            впливу  на  якість  продукції,  система  штрафних  санкцій.  Якість
            продукції визначалася як відповідність до стандартів.
                  На 3-му етапі (інспекційний контроль 1920-1940 рр.) набуло

            розвитку промислове виробництво. Почали з’являтися інспекції з
            якості.  Поширився  100  %  контроль  якості  виробленого  товару.
            Контроль  здійснювали  спеціально  навчені  незалежні  інспектори

            якості. Уперше стали застосовуватися методи статистичного кон-
            тролю. Якість визначалася як відповідність до стандартів і стабі-
            льності процесів. Здійснювався контроль готової продукції.

                  4-й етап (статистичний контроль 1940-1960 рр.). Саме в цей
            час розроблені в США статистичні методи стали активно викори-
            стовувати на японських підприємствах. В Японії проблеми якості
            набули рангу загальнонаціональних програм і статистичні методи

            вивчали зі шкільної лави. Якість визначали як відповідність рин-
            ковим вимогам. Здійснювали контроль проектування і виробниц-
            тва.

                  5-й етап (забезпечення якості (1960-1980 рр.). На цьому етапі
            великий  внесок  у  розвиток  керування  якістю  зробили  японські
            вчені Демінг (“патріарх” якості, автор більше 200 книг з якості),
            Джуран, Ісікава та ін. Їм вдалося переконати керівництво японсь-

            ких компаній у важливості забезпечення якості продукції. Особ-
            ливої уваги надавали вищому керівництву. Демінг сформулював
            14  принципів  якості.  Філософія  якості  і  методи  її  забезпечення

            стали основою теорії загального керування якістю (TQM). Завдя-
            ки Демінгу та іншим вченим у Японії відбувся прискорений про-
            цес покращення якості, який отримав назву “японське чудо”. Роз-

            роблені ними теорії пройшли випробування часом і підтвердили
            свою ефективність.


                                                        126
   121   122   123   124   125   126   127   128   129   130   131