Page 104 - 4489

експлуатації з метою продовження строку служби оливи, зниження корозійного
та фрикційного спрацювання.
Асортимент вітчизняних присадок дуже великий, часто якість їх не
відповідає сучасним вимогам техніки щодо якості оливи. За цільовим
(функціональним) призначенням розрізняють присадки: в’язкісні - для
підвищення індексу в’язкості; депресорні - для зниження температури
застигання; антикорозійні (інгібітори корозії); антиокислювальні (інгібітори
окислення); протизадирні; протиспрацювальні (антипітингові); детергентно-
диспергуючі - для запобігання лако- і нагароутворення; антипінні;
поліфункціональні - для поліпшення кількох якостей одночасно; захисні та ін.
Крім того, присадки діляться на беззольні та зольні, які містять у своєму складі
метали. Зольні присадки, не зважаючи на їхній позитивний ефект (за
призначенням) спричиняють підвищене спрацювання деталей двигуна через
зольні утворення. Кількість зольних відкладень у камері згоряння двигунів
залежить значно від витрати оливи на вигар і може спричиняти розжарювальне

запалювання та детонаційне згоряння палива (бензинові двигуни). Зольні
утворення також погіршують відвід теплоти від деталей, призводять до ще
більшого нагрівання їх, внаслідок чого буває оплавлення кромки днища і
розтріскування поршня, прогар випускних клапанів.
В’зкісні присадки вводять в оливи, щоб поліпшити в’язкісно-температурні
властивості, підвищити індекс в’язкості і прокачування їх за низьких
температур. Оливи з такими присадками називаються загущеними. До
в’язкісних присадок належать різні полімерні сполуки з молярними масами
3000…20000 кг/кмоль. Це такі як поліізобутилени (КП-5; КП-10; КП-20),
поліметакрилати (ПМА “В-1” і ПМА “В-2”), полівінілалкілові ефіри (вініпол),
сантодекс, вольтолі. Для виготовлення вітчизняних тракторних олив широко
використовують поліізобутилени та поліметакрилати. Але ці присадки не мають
високої термо- та механостійкості. Вініполи та сантодекси порівняно з

попередніми присадками стійкіші до високих температур та навантажень,
схильності щодо різних утворень, хоча вони більш дорогі. Концентрація
в’язкісних присадок в оливах складає 25 % мас. Механізм дії в’язкісних
присадок полягає в згортанні в клубок молекул полімерів за низьких температур
і розгортанні їх за високих температур, що сприяє відповідно зниженню і
збільшенню в’язкості. Загущені оливи забезпечують легкий пуск двигуна при
о
температурах до мінус 35 С. Вони майже не утворюють нагарів і забезпечують
невеликі втрати потужності на тертя, що сприяє економії палива.
Депресорні присадки (депресатори) покращують текучість оливи за
низьких температур - знижують температуру застигання оливи. Депресатори
стримують утворення в оливі суцільних кристалічних решіток при зниженні
температури, завдяки чому олива зберігає свою рухомість. Це відбувається
внаслідок адсорбції депресора на кристалах парафінів, що перешкоджає їх
росту. Найбільш розповсюдженими депресорними присадками є:

103