Page 88 - 4473
P. 88

потребою  співучасті  важливо  займати  такі  позиції,  щоб
           постійно бути в активній взаємодії із людьми.
                  Виявом потреби влади є прагнення контролювати дії
           людей, справляти вплив на їхню поведінку.
                  Виділені  потреби  не  виключають  одна  одну  та  не
           мають     ієрархічного     підпорядкування.      Мак-Клелланд
           підкреслює  необхідність  урахування  взаємного  впливу  всіх
           потреб на поведінку людей. Так, якщо людина займає керівну
           посаду  і  відчуває  високу  потребу  влади,  то  для  успішного
           виконання  управлінської  діяльності  бажано,  щоб  потреба
           причетності була у неї відносно менш вираженою.
                  Прецесійні  теорії  аналізують,  як  людина  розподіляє
           свої  зусилля  для  досягнення  визначених  цілей  і  як  вибирає
           конкретний вид поведінки. Найбільш відомими процесійними
           теоріями є теорія очікувань В. Врума, теорія справедливості,
           теорія Портера-Лоулера.
                  Основним розробником концепції очікувань є В. Врум.
           Теорія очікувань базується на очікуванні появи якоїсь події.
           Виділяють  такі  очікування:  “затрати  праці-результати”;
           “результати-винагорода”; “винагорода-задоволення”.
                  Приймаючи  рішення  з  приводу  того,  що  робити  і  які
           зусилля витрачати, людина має відповісти на питання: наскільки
           їй  це  треба  робити,  що  вона  отримає  внаслідок  успішного
           виконання роботи і наскільки цінною буде винагорода. Модель
           мотивації за теорією очікувань показана на рис. 5.4.

             Очікування         Очікування

               того, що          того, що         Очікувана

               зусилля     х    результати    х    цінність   =   Мотивація

              принесуть           дадуть         винагороди
                бажані          сподівану

              результати        винагороду

                  Рисунок 5.4 - Модель мотивації за В. Врумом






                                          87
   83   84   85   86   87   88   89   90   91   92   93