Page 31 - 4473

робітниками, задоволеність своєю роботою є більш дієвим
фактором впливу ніж тиск керівництва чи зовнішні стимули.
IV. Школа поведінських наук (з 1950 р.) формувалася
К. Арджирісом, Р. Лайкертом, Д. Мак-Грегором,
Ф. Герцбергом, А. Маслоу та іншими вченими-
біхевіористами. Саме їм належить головна заслуга в розробці
таких проблем, як соціальна взаємодія і комунікації, влада і
авторитет, поведінські стереотипи і їх мотивація, лідерство.
V. Школа кількісного підходу (з 1950 р.)
Прихильники даного напряму ставили перед собою завдання
вирішувати проблеми організації з допомогою кількісних і
математичних методів, методів наукового аналізу. Словесні
судження і описовий аналіз замінюється модулями,
кількісними значеннями і символами. Особливо це стало
перспективним з появою і широкомасштабним використанням
комп’ютерів. З'явилися нові елементи внутріфірмового
планування, такі як імітаційне моделювання рішень, методи
аналізу в умовах невизначеності, математичне забезпечення
оцінки багатоцільових управлінських рішень.
Дослідження управління як процесу привело до
широкого поширення системних методів аналізу. Завдання
менеджера в цій ситуації полягає в тому, щоб проаналізувати
всі чинники нарізно і виявити найбільш сильну залежність.
VI. Системний підхід (з 1960 р.) базується на
використанні теорії систем у менеджменті. Він передбачає, що
керівники повинні розглядати організацію як сукупність
взаємопов'язаних елементів, таких як люди, структура, задачі,
технологія, ресурси. Кожне рішення має наслідки для всієї
системи. Системний підхід в управлінні дозволяє уникнути
ситуацій, коли рішення в одній області перетворюється в
проблему для іншої.
З точки зору системного підходу будь-яке
підприємство є відкритою системою – воно постійно
перебуває у взаємозв’язку з довкіллям, що відповідним чином

30