Page 65 - 4444

Юркевич виходить із того, що людина пізнає світ за допомогою уявлень,

понять та ідей. Він допускає можливість того, що саме у явищі й силою явища

людський дух виховується до тієї духовної самосвідомості, яка несе в собі

зародки або основи всякого феноменального життя. Подібно до того, як два

стани людського Духу - визначення ззовні і самовизначення.- передбачають

один одного, нероздільні в діяльному дусі, так і ідея відкривається в плоті й

крові, в життєвій взаємодії з тим середовищем, у якому виховується людський

дух до її усвідомлення.

Юркевич пропонує досить оригінальний І не типовий для його епохи

погляд на людину як на конкретну індивідуальність, котрий аж ніяк Не впи-

сувався ні в матеріалістичні, ні в ідеалістичні антропологічні теорії того часу.

Людський дух - це своя власна ідея, а не ідея роду. Завдяки цьому людина

здатна до індивідуального розвитку, до вільного обрання та вільної постановки

цілей життя й діяльності. Моральна ж гідність особистості полягає у вільному,

бажаному, а не вимушеному виконанні законів справедливості. Здійснення

добра можливе як акт щирої душі, щирого серця. Оскільки ж душа в людині

органічно пов'язана з її тілом, то, природно, постає питання про тілесний орган

духовної діяльності людини. Одні вважають таким органом голову, як

вмістилище мозку, інші — серце. Розв'язання проблеми, таким чином, набирає

характеру розв'язання дилеми: "серце - голова".

Юркевич виступає лише проти абсолютизації інтелектуального начала в

моральному житті людини. Твердження, що всі сторони душевного життя

можна звести до мислення, є однобічним і помилковим. Коли б наше духовне

життя обмежувалося мисленням, зауважує Юркевич, то світ здавався б вам

впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь математичною

величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві. Саме на критиці
штоналістичної тенденції у європейській філософії, релігії та моралі і створює

він свою систему, яку називає "Філософією серця".
Отож, у світогляді Юркевича, в його "Філософії серця" виявляється

характерне для української духовності усвідомлення неповноти й недостатності
іссграктно-спекулятивного, виключно раціоналістичного погляду на лю- лвеу :

64