Page 61 - 4444
P. 61

Логічний позитивізм став джерелом двох напрямків у філософії XX ст.:

                     "Філософії повсякденної мови" (Людвіг Вітгінштейн) і

                     "Філософії критичного раціоналізму" (Карл Поппер).

                     Спосіб аналізу Карла Поппера не схожий на той, що практикує "Філософія

               повсякденної мови".

                     У  ранньому  позитивізмі  на  сполученні  двох  принципів  (верифікації  і

               конвенціоналізму) формувалось розуміння будови науки як сукупність умовних

               теоретичних конструкцій, створених з допомогою умовних логічних засобів на

               базі  емпіричних  (фактуальних)  констатацій  -  ("протоколів")  які  після  цього

               піддаються зведенню, (редукції) до цих протоколів.

                     У 60-х. роках XX ст. Поппер оголосив про створення ним нової концепції -

               "Критичного  раціоналізму".  Він  добавляє  ще  три  критерії  оцінки  наукових

               теорій,  а  саме,  "ступінь  підтвердження",  "ступінь  істинності",  "ступінь

               правдоподібності".  На  останній  стадії  еволюції  своїх  поглядів  Поппер  визнав,

               що об'єктивна істина існує десь у третьому "світі", "поза" суб'єктом, а суб'єкт у

               своїх пізнавальних зусиллях може досягнути її частинок, хоча ніхто твердо не

               знає, чи дійсно йому вдалося добитись саме цього.

                     Такий варіант агностицизму знайшов у пізнього Поппера втілення в його

               онтологічній  (світоглядній)  концепції  "Трьох  світів".  Згідно  онтологічної

               концепції "Трьох світів", людина має справу з трьома абсолютно різними і ніби

               самостійними «світами». «Світ 1» - це фізична природа; "Світ 2" - це людська

               індивідуальна  психіка;  "Світ  3"  -  це  логічний  світ  знання  і  культури,  який

               охоплює  всі  можливі  об'єкти  мислення,  які  в  своєму  логічному  вигляді

               складають  істину.  Цей  "світ"  Поппер  порівнює  із  "світом  ідей"  Платона  і

               "абсолютним  духом"  Гегеля.  Саме  К.Поппер  стоїть  біля  витоків  новітніх


               позитивістських течій, які об'єднуються терміном "постпозитивізм".
                     Специфічною ознакою постпозитивізму є те, що його представники (Томас


               Кун,  Імре  Лакатош,  Пол  Фейерабенд  та  ін.)  висувають  тезу  про  зв'язок
               наукового  знання  з  історичним  соціально-культурним  середовищем.  Однак  в


               цілому і постпозитивістські концепції не виходять за межі основних принципів
               класичного позитивізму.




                                                               60
   56   57   58   59   60   61   62   63   64   65   66