Page 61 - 4444

Логічний позитивізм став джерелом двох напрямків у філософії XX ст.:

"Філософії повсякденної мови" (Людвіг Вітгінштейн) і

"Філософії критичного раціоналізму" (Карл Поппер).

Спосіб аналізу Карла Поппера не схожий на той, що практикує "Філософія

повсякденної мови".

У ранньому позитивізмі на сполученні двох принципів (верифікації і

конвенціоналізму) формувалось розуміння будови науки як сукупність умовних

теоретичних конструкцій, створених з допомогою умовних логічних засобів на

базі емпіричних (фактуальних) констатацій - ("протоколів") які після цього

піддаються зведенню, (редукції) до цих протоколів.

У 60-х. роках XX ст. Поппер оголосив про створення ним нової концепції -

"Критичного раціоналізму". Він добавляє ще три критерії оцінки наукових

теорій, а саме, "ступінь підтвердження", "ступінь істинності", "ступінь

правдоподібності". На останній стадії еволюції своїх поглядів Поппер визнав,

що об'єктивна істина існує десь у третьому "світі", "поза" суб'єктом, а суб'єкт у

своїх пізнавальних зусиллях може досягнути її частинок, хоча ніхто твердо не

знає, чи дійсно йому вдалося добитись саме цього.

Такий варіант агностицизму знайшов у пізнього Поппера втілення в його

онтологічній (світоглядній) концепції "Трьох світів". Згідно онтологічної

концепції "Трьох світів", людина має справу з трьома абсолютно різними і ніби

самостійними «світами». «Світ 1» - це фізична природа; "Світ 2" - це людська

індивідуальна психіка; "Світ 3" - це логічний світ знання і культури, який

охоплює всі можливі об'єкти мислення, які в своєму логічному вигляді

складають істину. Цей "світ" Поппер порівнює із "світом ідей" Платона і

"абсолютним духом" Гегеля. Саме К.Поппер стоїть біля витоків новітніх

позитивістських течій, які об'єднуються терміном "постпозитивізм".
Специфічною ознакою постпозитивізму є те, що його представники (Томас

Кун, Імре Лакатош, Пол Фейерабенд та ін.) висувають тезу про зв'язок
наукового знання з історичним соціально-культурним середовищем. Однак в

цілому і постпозитивістські концепції не виходять за межі основних принципів
класичного позитивізму.

60