Page 56 - 4444

природодослідників виникла проблема пошуку філософської традиції, пред-

ставники якої глибоко розробляли питання логіки, теорії пізнання і методології.

Але де шукати цю традицію?

Зрозуміло, про повернення до спекулятивних філософських систем

Шеллінга та Гегеля не могло бути й мови. Більше того, в широких колах ін-

телігенції переважає байдуже ставлення до спроб зрозуміти і осмислити процес

всесвітньо-історичного розвитку суспільства. Тому опорою для них став не

Гегель (і тим більше не Шеллінг), а Кант. Отже треба повернутися назад до

Канта. Повернутися для того, щоб виправити його помилку (визнання "речі у

собі") і зробити Канта відправним пунктом нового дослідження. Лозунг про

необхідність повернення до філософських поглядів Канта ("Назад до Канта")

висунув філософ Отто Лібман у праці "Кант і епігони".

У 70-80-х рр. Минулого століття неокантіанство швидко завойовує про-

відне становище в Німеччині, набуває форму розгорнутої доктрини. Воно

розгортається на ряд "шкіл", головні з них: Марбурзька та Баденська.

Представниками марбурської школи були Герман Коген (1842-1918) і

Пауль Наторп (1854-1924). У центрі проблематики - математичне природо-

знавство. "Трансцендентальний метод" у трактовці марбурзької школи зво-

диться до звільнення наукового пізнання від психологізму, тобто від антро-

пологічного обгрунтування єдності наукового знання: не структура свідомості

суб'єкта що пізнає є джерелом єдності наукового знання,- а логічна структура

науки, якої сам Кант не міг ще розкрити. Завершенням цієї тенденції було

перетворення теорії пізнання у "логіку чистого пізнання".

Якщо Марбурзька школа орієнтована на математичне природознавство, то

Баденська (Вільгельм Віндельбанд - 1848-1915, Генріх Ріккерт - 1863- 1936) - на

історію.
Проблема пізнання, на думку Віндельбанда, визначається тим, що філо-

софська теорія - будь то логіка, етика чи естетика - має справу з подвійним
емпіричним матеріалом. І завдання філософії по відношенню до цього матеріалу

полягає в тому, щоб "визначити у якій мірі в функціях людського розуму, з яких
у процесі історичного розвитку виростають універсальні явища культурного

55