Page 209 - 4444

ЛЕКЦІЯ 16

16.1 Людина як суб'єкт історичного процесу

16.2 Поняття суб 'єкта суспільного розвитку.

16.3 Парадокси та безвихідь особистої свободи.

16.4 Регулятивні механізми функціонування та розвитку соціуму.

16.1 В своєму реальному життєвому процесі, який здійснюється в тепе-

рішньому часі, людина спирається на матеріальні і духовні здобутки попередніх

генерацій і певним чином визначає його до майбутнього. Та й самі люди як

приналежні до певної генерації уособлюють собою різні модуси часу: старші за

віком - минуле, середнього віку - сьогочасне, молодь і діти - майбутнє.

Таким чином, здійснення людського буття як співбуття означає структу-

рування його не тільки в деякому смисловому просторі, але й у часі. Саме це -

структурування буття у часі, набуття ним конкретної, упорядкованої бага-

томанітності у часі - й становить таку суттєву його ознаку, як історичність.

З першого погляду, історичність людського буття не викликає жодних

сумнівів і не потребує якихось серйозних зусиль для її розуміння. Адже кожна

людина, кожна соціальна інституція, кожне культурне утворення має "позад

себе" свою історію - те, що передувало їх виникненню й зумовило його. Понад

те, всі вони несуть в собі свою власну історію - те, що набуто ними впродовж

їхнього власного життя й що насамперед закріплюється й здійснюється у

вигляді досвіду. Отже, виходить, історія й позад мене, й у мені самому; історія -

це мій життєвий грунт й моя внутрішня структура, яка забезпечує мені сталість

у процесі життєвих змін. Поле дії історії сягає й нашого майбутнього. Адже,

щоб зробити крок у майбутнє, потрібно відштовхуватися від теперішнього, а для

цього воно має набути смислової щільності, певною мірою відійти в історію,

прилучитися до історії. Бо впевненості щодо майбутнього нам дають набутий

досвід і результативні дії в реальній ситуації "ось тепер". Така історія, що

заповнює собою минуле, а разом з тим вплетена в теперішнє й сягає

208