Page 183 - 4444

виникнення "в собі", всередині себе, а не за своїми межами. Друга ознака -

якісна самодостатність, під якою розуміється здатність системи існувати за

власними законами. Зрозуміло, як і в першому випадку, це не означає здатність

існувати поза середовищем і не потребуючий його. В дійсності самодостатня

сутність системи, а не її існування, що означає здатність системи самостійно

структурувати себе з матеріалу середовища, зберігати свою автономію від

руйнівних впливів, змінюватись у відповідності з власними імпульсами, а не

зовнішніми "поштовхами".

Відмінності таких систем здійснюються з допомогою субстанціонального

підходу. Суть його полягає у встановленні притаманного системі способу

існування у зовнішньому середовищі і поясненні на його основі його власти-

востей і законів структурної, функціональної і динамічної організації.

Субстанційним об'єктам властивий органічний тип зв'язку. У системах з

"хімічним" типом зв'язку (термінологія Гегеля) існування частин подано

існуванню цілого і само утворюється, умовно кажучи, як результат

"домовленості" між компонентами здатними "жити і діяти" поодинці (як це

відбувається з киснем і воднем, які утворюють молекулу води). Інша справа в

системах органічного типу. В дійсності ми не можемо допустити, щоб цілісний

біологічний організм міг виникнути внаслідок "зговору" між автономно

існуючими головним мозком, кінцівками чи легенями, яким при "зустрічі"

вдалось "домовитись" про своє існування.

Очевидно, що у всіх цих випадках ми вправі говорити про певну пер-

винність цілого по відношенню до частин. Це не означає, звісно, що ціле здатне

існувати до своїх частин і незалежно від них. Мова йде про інше - про

першопричини структурної диференціації і функціональної організації системи,

які виявляються у властивостях цілого, а не на властивостях утворюючих його
частин, взятих відокремлено. Саме потреба самозбереження у середовищі,

притаманна системі як цілому, а не окремим її частинам поодинці, визначає як
спосіб їх взаємодії, так і сам факт структурного уособлення частин у полі

системної цілісності.

182