Page 180 - 4444
P. 180

який відрізняє любого члена суспільства, людського індивіда як надприродної

               істоти від сил і явищ природи.

                     Визнаючи цю обставину, ми подаємо філософський розгляд "соціальності

               взагалі" філософському аналізу суспільства, тобто подаємо аналіз окремо взятої

               людини аналізу колективу людей.

                     Як  відомо  не  всі  філософи  погоджуються  з  правомірністю  подібної

               постановки  питання.  Дійсно,  кожна  окремо  взята  людина  представляє  собою

               продукт  соціалізації  поза  якою  вона  не  здатна  стати  Homo  sapiens.  Альтерна-

               тивна ідея суспільства, що виникло як наслідок "домовленості" між самостійно

               сформувавши  себе  індивідами,  становлять  собою,  за  словами  Карла  Поппера,

               "методологічний  і  історичний  міф",  який  не  приймається  серйозно  сучасною

               наукою. І все таки, як відомо, діалектика пізнання часто змушена зводити дах

               ще до того, як побудовані фундамент і стіни.

                     Розглянемо головні аргументи на користь викладеної позиції. Перш за все

               ми  розрізняємо  реальний  розвиток  людського  пізнання  і  методологічно

               осмислений  виклад  одержаних  наукових  результатів.  У  науковому  поясненні

               природи соціального як сукупності властивостей і ознак, що виділяють людину і

               створений  нею  світ  із  царства  природи,  ми  йдемо  від  взаємодії  до  дії  (тобто

               пов'язуємо,  наприклад,  здатність  до  членороздільної  мови  з  необхідністю  у

               символічній  комунікації,  спілкуванні  із  собі  подібними).  Викладаючи  ж

               одержані  дані,  ми  можемо  і  повинні  йти  від  дії  до  взаємодії.  Звичайно,  ми

               знаємо  про  онтологічну  вторинність  соціальної  дії,  її  похідність  від  систем

               людської взаємодії, але тримаємо це знання "в умі", приховуємо до певного часу

               від "необізнаних", поступово вводячи їх у курс справи.

                     Іншими словами, в рефлексивному викладі теорії, якщо говорити словами


               Гегеля розгляд абстрактно взятої сутності соціального поданого на розгляд його
               дійсності як єдності сутності і реальних умов її існування. Лише такий спосіб


               викладу  матеріалу  здатний  захистити  нас  від  повторень  чи  невиправданих
               запобігань  вперед,  від  будь-яких  концептуальних  стрибків,  які  неминучі  в


               процесі реального пізнання, але повинні бути виключені в процесі викладання. '






                                                              179
   175   176   177   178   179   180   181   182   183   184   185