Page 185 - 4444

тісно пов'язане, з структурою головного мозку, завдяки якому людина набуває

"сагіієнтність", стає розумною, мислячою і розмовною істотою. Правда, знову

таки мозок, даний людині від народження сам по собі недостатній для набуття

нею статусу Homo sapiens. Необхідний для цього розвиток мозку набуває лише в

процесі соціалізації людей і є, таким чином, не тільки умовою, але і продуктом

присутнього їм способу життя.

Зауважимо, що питання про призначення, мету і сенс існування людей

можна ставити, лише розглядаючи людину як носія якихось соціальних ролей,

редуціюючи Homo sapiens до її занять і професій, санкціонованим суспільством.

Ми знаємо, навіщо людина є вченою, батьком, депутатом, але ми не знаємо і не

можемо знати, навіщо людина є людиною. Якщо соціальні ролі, що виконує

людина, цілком функціональні і мають зовнішню причину, то людина як така

утримує всю мету, свого існування у собі самій, тобто виступає як субстанційна,

а не як функціональна діяльність. Людина сама передбачає кінцеву мету свого

буття, наділяючи його суб'єктивним сенсом, який не може мати об'єктивного,

продиктованого людині змісту.

Отже сама діяльність як спосіб існування суспільства дозволяє нам

встановити його "просторові межі", провести розрізнення між природними і

суспільними явищами. Саме вона виявляється тією чарівною паличкою, до-

торкання якої надає будь-яким явищам оточуючого нас світу високий статус

суспільних чи соціальних явищ.

Суспільним згідно такого підходу стає все те, що залучається до "силового

поля" діяльності - незалежно від того, чи йде мова про культурні артефакти чи

природні за походженням явища, які лише використовуються, а не створюються

людьми. Як вже зазначалось, інтуїтивне розрізнення природного і соціального у

сучасної людини пов'язане із здатністю створювати і розрізняти артефакти -
штучні явища, сконструйовані людським розумом і фізично відсутні у природі

до і поза людиною.
При теоретичному погляді на проблему з'ясовується, що сукупність явищ,

які ми відносимо до сфери соціального, в дійсності розподіляється на дві
частини. Першу з них складають явища власне соціальні, яких нема і не може

184