Page 155 - 4444

на питання: "як можливе розуміння?", її фундаментальним апріорним поняттям

є "сенс". Саме сенс у герменевтиці — мета осягнення. Аналізом сенсу і методів

його одержання займається феноменологія, яка в свою чергу вважала інтуїтивно

виразним поняття "розуміння" й ігнорувала його аналіз. Синтез цих двох

концепцій дозволяє усунути неповноту їх методик і історично приводить до

утворення нової дисципліни — герменевтичної феноменології.

Згідно герменевтичної феноменології, принциповими підвалинами

розуміння як акту пізнавальної діяльності є філологічний, історичний і психо-

логічний методи, об'єднуючі під назвою "історичний підхід", який можна

виділити в особливий розділ знання, що описує умови розуміючої діяльності.

Умови розуміння утворюють контекст, у якому "живе" аналізуючий текст.

Контекст відтворюється за допомогою філологічної, історичної і психологічної

інтерпретацій на основі герменевтики і критики. Таке розуміння герменевтики

синтетично злите з феноменологією, не є простим зібранням практичних правил

і порад для тлумачення текстів, а претендує на наукове дослідження і розвиток

законів розуміння. Філософським завданням герменевтики стає аналіз самого

акту розуміння, метою герменевтичного методу - розуміння сенсу тексту в його

соціокультурному контексті. Феноменологія ж допомагає відкрити об'єктивний

сенс досліджуваного явища. Теорія пізнання, спираючись на таку базу, стає

багатшою, витонченою і гнучкою.

Теорія пізнання стає дієвою тільки тоді, коли в ній зливаються теоретичні і

практичні пошуки, теоретична і практична філософії (розподіл яких аж до

нинішнього часу вважався досягненням розвитку історико-філософської думки і

реального розвитку наук, кожна з яких пишалася своєю незалежністю від

філософії). На завершення хотілось би нагадати слова Г.Г.Гадамера: "Я

переконався в тому, що цей Аристотелівський зразок науки про практичне
знання і його тісний зв'язок з етносом представляє собою єдиний зразок теорії

науки, згідно з яким герменевтичний досвід осмислення, невпинно продовжує
виражати себе засобами мови, осмислення, яке ніколи не розпочинається з нуля

і ніколи не замикається на нескінченності, — може бути зрозумілим як
першооснова всієї філософської думки".

154