Page 117 - 4444

є й інша можливість - бути узгодженою із світом трансцендентного. Але

прийняття за дійсне першої або другої можливості не позбавляє нас від

труднощів при осмисленні людини в світовому розвитку.

10.4 Є думка, що такі питання взагалі є нерозв'язними або принаймні

перебувають за межами раціонального пояснення. Проте згадаймо, у який

спосіб ми зіставляли у першому питанні цієї лекції поняття "буття", "людина",

"трансценденція". Тоді ми дійшли висновку, що поняття ці пов'язані сутнісно, й

цей їхній сутнісний зв'язок висловлюється тезою: "Людина є істотою, яка

постійно трансцендує". Але ця теза є гранично загальною. Вона потребує своєї

подальшої конкретизації через віднайдення індивідуально-життєвих та

універсально-космічних форм трансцендування людини у світі. Саме останнє й

потребує свого з'ясування насамперед. Саме цього вимагає внутрішня логіка ідеї

розвитку як смислового самозростання й розгортання буття.

Людина завжди намагалась зрозуміти улаштування світобудови і з'ясувати

ті зв'язки, які Існують у світі. У філософії були розвинуті два основних

напрямки вирішення цих питань. Один з них був пов'язаний з положенням, що

будь-який предмет, об'єкт або явище складають собою суму складових його

частин, тобто що сума частин і складає якість цілого предмету. Прихильники

другого виходили з того, що будь-який об'єкт має деякі внутрішні невід'ємні

якості, які залишаються в ньому навіть при відокремленні частин. Отже,

вирішуючи проблему можливості існування об'єкту (від самого простого до

самого складного включаючи світ у цілому, буття у цілому), філософія

оперувала поняттями "частина" і "ціле".

Дані поняття немислимі одне без одного. Ціле завжди складається з яки-

хось частин, а частина завжди є одиницею якогось цілого. Причому якщо

властивість цілого легко звести до суми властивостей частин, то наявність
якоїсь внутрішньої властивості цілісності як такої менш наглядна і уявити її

складніше. У певному розумінні останнє було загадковим для розуму, оскільки
при цьому мислилась якась властивість, якої не було в частинах, а отже, вона,

з'являлася ніби із невідкуди,

116