Page 110 - 4444
P. 110

простору  існують:  Тому  в  просторі  вбачають  символ  буття.  Але  в  просторі

               достатньо небуття, щоб служити  і символом небуття (хаос Гесіада, простір як

               небуття у Платона і Демокріта).

                     Єдність  часу  і  простору  за  яким  окривається  єдність  буття  і  небуття,  не-

               стійка. Вираженням цієї нестійкості є рух. У русі є сторона відповідна небуттю і

               сторона, відповідна буттю. Перше - це енергія, а друге - пе матерія. У матерії

               міститься стільки енергії, скільки треба, щоб повернути її у небуття. Отже буття

               первинне,  свідомість  вторинна,  бо  в  свідомості  більше  буття,  ніж  у

               підсвідомому  бутті.  Свідомість  -  вищий  тип  буття.  У  ній  буття  торжествує  і

               терпить свою найбільшу поразку.

                     Уява  про  простір  і  час  не  завжди  так  сильно  залежала  від  фізико-

               геометричних  знань,  як  це  характерне  для  сьогоднішньої  свідомості,  що  дає

               привід задуматись про те, а чи не являються вони також моментом історичного

               розвитку, який, можливо, буде подоланий, і чи не рано ми відкинули ті уявлення

               про них, які панували у більш ранні моменти людської культури.

                     Людина завжди живе у якомусь просторі, усвідомлюючи свою залежність

               від таких її характеристик, як розміри, границі, обсяги. У первісній свідомості,

               проникнутій  уявленнями  міфоепічного  мислення,  простір  виступає  як  якась

               протилежність  "не-простору",  тобто  хаосу  -  якомусь  утворенню,  у  якому  ще

               відсутній  порядок.  Хаос  -  потенційний  праобраз  простору,  якась  розкрита

               прірва, порожнеча, в якій все перебуває. Із властивості простору давні відмічали

               перш  за  все  це  властивість  розгортання,  розповсюдження  простору  по

               відношенню  до  особливого  світового  центру,  як  якоїсь  точки,  із  якої

               здійснюється  або  колись  здійснювалось  це  розгортання  і  через  яку  ніби  про-

               ходить  стріла  розвитку,  вісь  розгортання.  У  міфологічній  свідомості  для  про-


               стору  характерна  певна  культурна  заданість  значення  місця,  у  якому  може
               опинитися людина. Центр простору - це місце особливої сакральної цінності.


                     Отже, можна сказати, що простір у міфологічну добу трактувався не тільки
               як  якась  фізична  характеристика  буття,  а  становив  собою  своєрідне  космічне


               місце,  у  якому  розгорталась  світова  трагедія  боротьби  богів  один  з  одним,
               персоніфікованих  добрих  або  злих  сил  природи,  людей,  тварин  і  рослин.  Це




                                                              109
   105   106   107   108   109   110   111   112   113   114   115