Page 95 - 4437

першопричинність, неділимість. В онтологічному аспекті, залежно від
спрямованості філософських учень, вирізняють одну (монізм), дві (дуалізм),
множину (плюралізм) субстанцій.
Стосовно вирішення питання, про те, скільки субстанцій лежить в основі
буття, склались два основні напрямки. Ті філософи, які вважають, що в основі
світу лежить одна єдина субстанція, звуться моністами. Спіноза створив вчення
про субстанцію, яка є причиною самої себе. Субстанція співпадає з мислячим,
інтелектуальним Богом. «Бог - першопричина всіх речей, а також причина самого
себе». У результаті Бог зливається з природою, що в історії філософії називається
пантеїзмом. Конкретні речі породжуються єдиною субстанцією, стаючи її
проявами, чи модусами.
Ті, які вважають, що в основі єдності світу лежать два вихідні начала – дух і
матерія – називаються дуалістами. Дуалістичний варіант створює у своїй
метафізиці Р. Декарт. Моністичне розуміння єдності світу в історії філософії
розвивалось у двох основних філософських напрямках – ідеалістичному і
матеріалістичному. Ідеалістичний монізм виходить з того, що в основі світу
лежить дух, ідеальне начало (Бог, Ідея, Абсолютний розум). Матеріалістичний
монізм кладе в основу світу матеріальне начало. Для філософії притаманне
взаємопроникнення шкіл і концепцій, тому будь-які класифікації у ній досить
умовні.
Подальший розвиток філософії пішов таким способом, що на неї все більше
впливали природничі науки, а ідея субстанційності як пояснювального фактору
буття стала набувати конкретно-наукових рис. У зв’язку з розвитком наук Нового
часу ідея субстанційності світу переходить у нову якість і будується, виходячи з
фізичних уявлень. Отже, для всіх субстанційних концепцій характерним є
моністичне уявлення про світ.
Проблему саморуху конкретизує теорія самоорганізації (синергетика) як нова
парадигма наукового дослідження світу. Самоорганізація – активний процес, під
час якого формується, відтворюється, зберігається або вдосконалюється
організація складної динамічної системи без участі зовнішніх сил чи причин.
Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все
існуюче: як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не
зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського
духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість є теж
ідеальною формою буття. Буття завжди має певну структуру, воно структуроване.
Внаслідок цього можна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними:
буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального. В основі
всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування ні людини,
ні суспільства. Буття природи є первинним, базисним стосовно інших форм буття.
На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і духовне буття.

94