Page 94 - 4437

1. Місце онтології у структурі філософського знання.

Виділяючи предметні рівні у проблемному полі філософії, слід визначити
онтологічний. Саме тут людина ставить питання про сутність буття (світу,
космосу), про те, що лежить в його основі, про основні форми його існування і
напрямки його розвитку. Кожна наука відповідає на ці питання лише в рамках
власного предметного поля. Наприклад, фізик виходячи з певної концепції, може
стверджувати, що світ кінечний або, що простір і час є певними заданими
«вмістилищами» реальних об’єктів і відношень.
Філософія ставить дані проблеми у найбільш загальній, граничній формі,
виділяючи всезагальні передумови буття і досліджуючи найзагальніші
взаємовідношення між світом і людиною. Відповіді на поставлені питання можуть
бути при цьому різними, у зв’язку з різноманітними способами мислення. Як
основа світу можуть бути прийняті, як духовні, так і матеріальні утворення, одна
чи декілька субстанцій. Як відомо, в історико-філософській традиції онтологічна
проблематика розроблялась у рамках метафізики.
Термін «онтологія» походить від давньогрецьких слів «отос» (суще) і
«логос» (знання), позначає собою знання про існуюче, або метафізику буття.
Онтологія визначається як вчення про граничні, фундаментальні структури буття.
Онтологія - це свого роду метафізика буття, в усіх його різноманітностях, тому
вона опирається на інші теоретичні дисципліни, а також на конкретні науки. Вона
постає галуззю філософського знання, що досліджує сутність буття світу,
обґрунтовує відповідну категоріальну картину сущого. Першим використав цей
термін німецький філософ Рудольф Гокленіс (1547-1628 рр.) («Філософський
лексикон», 1613).
Онтологія виникає в історії людської культури одночасно з філософією.
Філософія, на відміну від емпіричних наук, з самого початку повинна була
відстоювати своє право називатись наукою. Як базова передумова побудови
онтології завжди виступала якась штучно сконструйована ідея сутності буття.
Поняття «субстанція» (першооснова, сутність) і позначає якусь реальну основу
конкретного світу, що проявляється в різноманітних формах існування предметів і
явищ.
Проблема буття відноситься до так званих «вічних питань» філософії,
оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя, а отже, й
світогляду, людини.
В європейській філософії поширеною була субстанційна концепція світу.
Загалом субстанцію (лат. substantsa – наявність, сутність) мислили як основу світу,
першопричину всього сущого. Першим термін «субстанція» використав
Арістотель, який ототожнював субстанцію з першою сутністю – чимось
основоположним, що не відрізняється від речі в прояві її індивідуальності.
Субстанцію характеризують нестворюваність, незнищуваність, абсолютність,

93