Page 100 - 4437

спеціальної теорії відносності. Її притримувалися Демокріт, Епікур, І. Ньютон,
розглядаючи простір і час як щось самостійне.
У реляційній концепції простір і час розглядаються як особливого роду
відношення між об’єктами і процесами. Час – це форма буття матерії, що виражає
тривалість існування і послідовність зміни станів різних систем. Простір – форма
буття матерії, що виражає структурність і протяжність різних систем. Простір і
час мають цілий ряд атрибутивних властивостей. Прихильниками цієї концепції
були Арістотель, Г. Лейбніц, Г. Гегель, А. Ейнштейн, які розглядали простір і час
як властивості матеріальних утворень.
Таким чином, час – це форма координації матеріальних процесів, яка
полягає в зміні їх стану, тривалості, переході від одних етапів їх розвитку до
інших. Час виявляє себе як тривалість, послідовність існування та зміни стану
різних систем; одномірність, асиметричність (рух від минулого до майбутнього),
необоротність, єдність загального та особливого, неперервності та перервності.
Отже, простір і час – це не тільки фізичні поняття, але і особливі феномени
культури. Їх розуміння в значній мірі залежить від історичних та інших
соціокультурних умов. Культура, яка виражається через мову, детермінує образи і
уявлення про світ, у тому числі й наукові. У різночасових культурах існує
«вертикальна відмінність» простору і часу. Простір і час мають як споріднені, так
і відмінні ознаки. Спільними властивостями простору і часу є об’єктивність, все-
загальність і нескінченність. Разом з тим простір і час розрізняються за своїми
властивостями. Час виявляє себе як тривалість, послідовність існування та зміни
стану об’єктів; він є одномірним, асиметричним (спрямованим від минулого до
майбутнього), незворотнім. Простір характеризується протяжністю, тримірністю
та симетричністю.
Простір і час, як форми існування матерії, взаємопов’язані між собою. В
епоху Нового часу простір і час абсолютно самостійні феномени. Простір – це
пустота, вмістилище тіл; час – це рівномірна тривалість. ХХ століття внесло
принципові зміни в уявлення про суть простору і часу, їх взаємозв’язок між собою
та матерією. Теорія відносності обґрунтувала, що властивості простору і часу
залежать від швидкості руху матеріальних систем.
Відповідно, розуміння простору і часу залежить не тільки від знання їх
фізичного смислу, але і від їх суб’єктивного сприйняття. Оскільки світ становить
собою ієрархічне, багаторівневе утворення, ми можемо виділяти і відповідні цим
рівням поняття, що характеризують специфічні просторово-часові відношення. Є
періоди, коли час ніби застигає, а є періоди таких історичних перетворень, коли в
життя одного покоління ніби вміщуються цілі століття. Цілком природно, що як
простір пов’язаний з часом і рухом матерії, так і час - з простором.

99