Page 89 - 4437

Микола Костомаров (1817-1885 рр.) – історик, етнограф, громадський діяч.
Вивчаючи його соціально-філософські погляди, варто насамперед звернути увагу
на працю «Книги буття українського народу». У даному творі Костомаров
висвітлює трагічну історію українського народу і виголошує впевненість, що він
обов’язково відродиться як самобутній культурний етнос. У 1861 р. Костомаров
робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з
російською. Український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики.
Відмінності українського та російського менталітету зводяться до таких моментів:
- у росіян панує загальність над особистістю. Українець вище цінує окрему
людину, ніж загал;
- росіяни нетерпимі до чужих вір, народів, мов. В Україні люди звикли
чути чужу мову і не цуратися людей з іншим обличчям;
- росіяни – народи «матеріальний», українці ж прагнуть «одухотворити
весь світ»;
- українці дуже люблять природу, землю, росіяни відносяться до неї
байдуже;
- у суспільному житті росіян ціле панує над людиною. Українці ж цінують
особисту свободу.
М. Драгоманов (1841-1895 рр.) – український історик, суспільно-політичний
діяч. Твори «Листи на Наддніпрянську Україну», «Шевченко, українофіли й
соціалізм». У своїх дослідженнях, М. Драгоманов приділяв значну увагу проблемі
методу. Для пізнання суспільного життя він використовував соціологічний метод,
який передбачав аналіз основних елементів кожного соціального явища. Вивчаючи
суспільство, вчений досліджував його історичне минуле, фольклор, народну
словесність, літературу, науку, релігію, а частково й економічні обставини життя
народу. Найбільшої переваги надавав політиці й культурі. Основною одиницею
суспільства він вважав людську особу. Її добробут і щастя для нього були метою
поступу. Головною формою «скупчення осіб» є громади й товариства.
Філософія П. Юркевича (1826-1874 рр.) протистоїть панлогізму і пан
раціоналізму, які утвердилися на поч. ХІХ ст. в європейській філософській думці.
Ці течії намагалися все духовне життя людини звести до логічного мислення. За
Юркевичем, людину в її моральній і духовній загалом свободі неможливо
пояснити, виходячи з наукових законів, бо вона є неповторною, унікальною
особою. Тому, вважає він, не в розумі, а в серці «людини міститься джерело для
таких явищ, які виявляють себе в особливостях, що не випливають із жодного
загального поняття або закону. Саме серце є зосередженням усіх дій душі,
освітлює й забарвлює дійсність.
Тому філософія, яка ставить собі за мету прояснити істинний смисл і справжні
цінності людського життя, спрямована до серця як втілення вічного й
божественного в людині. У людському дусі є щось таке, є такі засоби й сили, які не
зводяться до служіння чуттєвим потребам. У людині є щось богоподібне, знання

88