Page 87 - 4437

Антропоцентризм Туровського – кожна людина – праведник і грішник – є
предметом Божої уваги. Проблема співвідношення душі і тіла. Душа – витік Божого
духу. Вона життєве начало людини, від неї витікають доброчинні вчинки. Якщо
душа підкоряється доброчинному началу, то це веде людину на шлях гріха.
Вивчаючи історію давньоруської філософії, слід звернути увагу на проблему
значення серця в пізнанні і в житті людини. Давньоруські мислителі, підкреслюючи
роль розуму, не заперечують значення почуттів і волі в пізнавальній діяльності
людини, вищою метою якої є досягнення спілкування (злиття) з божественною
істиною. Саме серце є тією ланкою, яка зводить воєдино розум, почуття й волю
людини. Серце – це центр, завдяки якому людина приєднується до сакрального,
вищого світу.
Основне спрямування теоретичних концепцій визначається прагненням до їх
пом’якшення, до гармонізації суспільного життя. Ця теорія соціального примирення
апелює передусім до сфери моралі. Виховання кожної людини відповідно до
принципів любові, милосердя та терпіння і приведе до мирного та дружнього
соціального життя.
Охарактеризований тип філософствування становить зміст філософії в
українській культурі і охоплює час з кінця 10-до сер.15 ст. Остаточним кінцем
історії культури в цілому і філософської зокрема, княжої доби слід вважати 1470 р.,
коли було скасоване Київське удільне князівство.

2. Філософсько-гуманістична думка українського Ренесансу (16-17 ст.).

Формуванню Києво-Могилянської академії передувала діяльність братських
шкіл, що виникають в Україні в 15 ст. Саме братства стали головними осередками
опору, захищаючи економічні, ідеологічні інтереси православних, їх віру і культуру.
На першому етапі своєї діяльності братчики намагалися зберегти притаманний
східним слов’янам спосіб філософствування, що ґрунтувався на практично-
духовному освоєнні світу і виходив з розуміння філософії як мудрості. Філософію
при цьому ще не виділяли в окрему галузь суспільної свідомості. Відомі твори того
часу Ісайї Копинського «Алфавіт духовний», Віталія з Дубна «Діоптра».
Пізніше в братському русі наростає тенденція до розмежування філософії і
теології. Мелентій Смотрицький «Тренос», Касіян Сакович «Трактат про душу».
Значний вплив на підготовку і утворення Києво-Могилянської академії належить
Йову Борецькому, київському митрополиту з 1620 р., безпосередньому попереднику
П. Могили.
Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи та
школи Києво-Печерського монастиря, які були об’єднані зусиллями митрополита
Петра Могили в 1632 р. Спочатку це був колегіум, а згодом став академією (1701
р.). Завдання академії було чітким: збагатити вихідців з різних земель України

86