Page 86 - 4437

5. Новітня українська філософія.

1. Філософські ідеї Київської Русі.

Філософія Київської Русі охоплює час, починаючи з 11 століття (пам’ятка цієї
доби «Слово про закон і благодать») й триває до сер. 14 ст. (загибель 1340 року
Юрія ІІ кладе кінець незалежності Галицько-Волинського князівства). Впродовж
зазначеного періоду філософія існує як сукупність філософських істотних ідей, що
структурували світогляд. Тоді філософія ще не виділилася у відносно самостійну
сферу теоретичного освоєння світу.
Вагомий вплив на розвиток київської Русі здійснило хрещення Русі (988 р.).
Ця подія привела до того, що через Візантію в культуру давніх русичів входить
антична філософія, християнська література. Філософію сприймали русичі як
частину теології. Довший час філософія існувала як підпорядкована релігії частина
культури. Ще одна особливість культури Київської Русі полягає в тому, що
християнство, християнські та античні автори були відомі лише вузькому колу
суспільства, духовній еліті. Більшість людей вірило в язичницьких богів – Перуна,
Дажбога, Стрибога. Тому на перших етапах розвитку філософія мала
просвітницький характер; основне завдання вбачалося в тому, щоб роз’яснити
народові основні положення християнства і християнської філософії. Тому
давньоруські автори писали свої твори не у формі наукових трактатів, а у вигляді
послань, проповідей, звертань.
Основною проблемою філософії цього періоду є людина, сенс її буття,
розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і
людини. Морально-етичний напрямок у філософії Київської Русі започатковує
Київський митрополит Іларіон, який у 1051 р. написав твір «Слово про закон і
благодать». Іларіон осмислює історію людства, розглядає проблему сенсу
людського життя, свободи людини у світі. Климент Смолятич (сер. 12 ст.) аналізує
смисло-життєві проблеми людського буття. Він виходить із того, що істина вже
викладена в Біблії, завдання розуму і філософії полягає в тому, щоб правильно
зрозуміти цю божественну істину. «Послання пресвітеру Фомі». Дотримання
заповідей і їх неухильне виконання. Перешкоджають людині 2 вади: марнославство
і славолюбство. Кирило Туровський «Слова», «Бесіди» - послання сучасним йому
політичним і церковним діячам. Творчість Туровського пов’язана з візантійською
культурою, античною спадщиною. В онтології Кирило виходить з фунда-
ментального протиставлення світу небесного й земного, видимого і невидимого,
світ внутрішній і зовнішній. Проблема людини розв’язується через поєднання обох
сторін християнської картини світу. У співвідношенні «Бог-людина» безперечний
пріоритет надається Богові, який є творчою силою, стосовно до якої все створене,
людина перебуває у стані підкорення. Бог відкриває істину людині, вказуючи їй
шлях до обожнення, не позбавляє її свободи волі у виборі між добром і злом.

85