Page 88 - 4437

знаннями, а потім розіслати їх по всіх усюдах, аби розносили знання, мистецькі
навички, спосіб мислення, впроваджували їх у життя.
Відомі професори Києво-Могилянської академії: Ф. Прокопович, С.
Яворський, Г. Кониський читали курси богослов’я, риторики, філософії. При
вирішенні проблем буття виходили з релігійних позицій. Бог є началом і
абсолютною основою існування Всесвіту. Відношення Бога і світу тлумачилося
неоднаково. Одні професори дотримувалися пантеїстичного розуміння зв’язку Бога
і природи (Бог розчинений у природі – Ф. Прокопович); інші виходили з деїстичної
позиції (Бог створив природу, заклав закони, але не втручається в природні процеси
– І. Гізель, Г. Кониський).
Натурфілософія розвивалася в рамках теології. Важливою була проблема
матерії. Матерія в якийсь певний час була створена Богом; 2) вона є єдиний і
універсальний субстрат всіх конкретних тіл; 3) матерії властивий саморух; 4)
матерія вічна; 5) земна і небесна матерія одноякісні, тобто небесні і земні тіла
побудовані з однієї і тієї ж матерії; 6) матерія завжди перебуває в русі, рух є
універсальною характеристикою матерії.

3. Українська філософія ХІХ-ХХ ст. в контексті світової філософії.

Шевченко Т. Г. (1814-1861 рр.) – український поет, художник, мислитель.
Збірка «Кобзар». Важливою особливістю суспільно-політичних поглядів Т. Г.
Шевченка є їхня послідовна і безкомпромісна антикріпосницька спрямованість.
Кріпацтво і самодержавство він справедливо вважав основною причиною
соціальних і економічних негараздів у Російській імперії. Він рішуче відстоював
демократизм у національному питанні, вважав за необхідне виховувати в народних
масах пригноблених націй почуття національної гідності, прагнення боротися за
рівність. Хвилювала Т. Г. Шевченка й слов’янська проблема. Розв’язував він її з
позицій революційного демократизму і братерської єдності слов’ян.
Світосприйняттю Шевченка притаманний принциповий антропоцентризм, що
зумовлює сприйняття навколишнього світу природи, історії й культури крізь
призму переживань, бажань, потреб і прагнень людської особистості. Для
Шевченка цей світ уособлює Україна. Шевченко – поет-пророк. Україну він
сприймає як край, сповнений суперечностей, що роблять неможливим існування
людини в сучасному поетові стані. Таким самим конфліктним, дисгармонійним
уявляє Шевченко і минуле України, яке уособлює світ козацтва. Козаччина – це, з
одного боку світле минуле України, з другого, це не менш трагічне минуле, усіяне
могилами й несправедливостями. Це - світ, звільнений від зла, від тих сил, які
визначали конфлікт з ідеальним началом у теперішньому світі і в минулому.
Поет вірив у те, що представники науки і техніки допоможуть людині-
трудівникові, що їхні прийдешні відкриття служитимуть трудовому народові.

87