Page 70 - 4437

інші, міркує, як інші, живе як усі. Суспільство зацікавлене в цьому, воно підкоряє
людину, не дає їй «відбутися» як унікальній особі. Завдання філософії –
допомогти відчуженій людині, яка охоплена трагічним настроєм, якщо не
подолати його, то хоча б шукати і знаходити своє «Я», сенс свого життя у
найбільш трагічних, «абсурдних» ситуаціях.
У екзистенціалізмі виділяють два напрями: атеїстичний і релігійний.
Перший обстоювали М. Хайдеггер, Ж. – П. Сартр, А. Камю, другий – Г. Марсель,
К. Ясперс. Екзистенціалісти-атеїсти стверджують: Бога немає, Бог помер.
Людина робить себе сама, здійснює трансформацію свого існування у сутність.
Людина несе відповідальність за все, що з нею коїться. Песимізм намагаються
подолати представники релігійного екзистенціалізму. Віра в Бога надає людині
надію. Але їх твори сповнені трагічних образів, що відтворюють відчайдушну
ситуацію сучасної людини.
За М. Хайдеггером, онтологічну основу людського існування складає його
скінченність, тимчасовість; а тому час повинен розглядатися як сама суттєва
характеристика буття. Тільки зосереджуваність на майбутньому дає людині
«дійсне існування», бо перевага теперішнього (світу речей) заступає для людини
кінцевість світу.
Другим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої
межі (Бог або «ніщо», що є найважливішою таємницею екзистенції). Філософія
екзистенціальна у тому розумінні, що її проблеми (смерть і безсмертя, Бог і
людина, особа, кохання, істина) не можуть бути відокремлені від мене самого, від
особистого вирішення.
Екзистенціалізм зводить свободу до імпульсивного емоційного вибору.
Людина завжди вибирає, навіть відмова від вибору теж є вибір – вибір не
вибирати. Справжня свобода відкривається людині в неспокої, стривоженості,
занедбаності. Свобода у Сартра поєднується з відповідальністю людини. Свобода
для екзистенціалістів – це не пізнання необхідності (як у просвітництві та
раціоналізмі), не розкриття «суттєвих сил» людини (як у гуманістичній і
натуралістичній традиції), а свободу можна зрозуміти тільки з самої екзистенції
(«спрямованості – на…»). Г. Марсель, К. Ясперс вважають, що свобода – на
шляху до Бога, Ж. -П. Сартр, - що свобода є ніщо, негативне відношення до буття.
Вбачаючи в свободі особистості вищу життєву цінність, екзистенціалісти
тлумачать існування людини як драму свободи.
К. Ясперс вбачає можливість осягання реальності людини у кризові епохи, у
філософствуванні. Кожний з трьох видів буття характеризується своєрідним
типом «філософствування». Перший вид буття – предметне, «буття-у-світі»,
існування (Dasein). Філософствування на цьому етапі є «орієнтацією-у-світі».
Інший вид буття – «екзистенція», тобто світ вільної волі. Людська «самість», що є
протилежними усьому предметному, співвідносить себе з іншою екзистенцією і з
трансценденцією. Співвіднесеність екзистенції з іншою екзистенцією здійсню-

69