Page 44 - 4437

Істинного знання, за Декартом, люди досягають за допомогою розуму. Головне
вміти його застосувати. Таким методом Декарт вважає раціональну дедукцію і
пропонує набір правил, яких слід дотримуватися в процесі побудови суджень при
пізнанні істини:
1. Включати в свої міркування тільки те, що розум бачить ясно та чітко і
що не викликає ніяких сумнівів щодо істинності.
2. Ділити кожну складну проблему на більш прості частини для
подальшого їх пізнання.
3. У пізнанні послідовно переходити від простого, відомого до складного,
невідомого.
4. Не робити ніяких пропусків у логічних ланках досліджень.
Декарт вірив у всемогутність математики і логіки, вважав, що з їхньою
допомогою можна відкрити будь-які таємниці природи, тому, що вони
ґрунтуються на інтуїції і дедуктивних структурах розуму. Декарт був
прихильником дуалістичної позиції при вирішенні проблеми субстанції
(першооснови, сутності всього існуючого). Він стверджує про два начала світу:
матеріальне і духовне, які існують паралельно і незалежно одне від одного.
Основний внесок у вчення про субстанцію в філософії нового часу зробили
нідерландський мислитель Б. Спіноза і німецький філософ Г. Лейбніц.
Б. Спіноза (1632-1677 рр.) Йому належать такі твори як «Етика», «Про Бога,
людину та її щастя». За Спінозою існує лише одна субстанція. Вона поєднує в
собі два атрибути – протяжність і мислення. Ця субстанція і є природою, або
Богом. Спіноза ототожнює Бога з природою, стоїть на позиціях пантеїзму.
Субстанція є причиною самої себе (causa sui). Природа, субстанція, матерія і Бог
становлять, за Спінозою, нерозривну єдність. Матеріальна субстанція виявляє своє
існування у нескінченності модусів. Модуси – індивідуальні конкретні речі і
явища. Модусів багато, а субстанція одна. Рух є тільки вторинною, похідною
характеристикою матеріального світу. Розуміння субстанції (Бога) у Спінози є
передумовою вирішення етичної проблематики. У центрі його уваги перебуває
питання свободи. На думку Спінози, у субстанції злиті необхідність і свобода. Ці
поняття обумовлюють одне одного. Бог (субстанція) вільний, все, що він
здійснює, випливає з його власної необхідності.
У природі, а до неї Спіноза включає і людину, панує детермінізм
(необхідність). Людська воля не здатна нічого змінити. Людська душа не є щось
самостійне, дух людини – це модус мислення, тому Спіноза вважає: «Воля і розум
– одне і те ж». Людина може тільки пізнати хід світового процесу, щоб узгодити з
ним своє життя і свої бажання. У такому випадку вона стане вільною. Так Спіноза
приходить до розуміння свободи як пізнаної необхідності. Надія і страх
засуджуються Спінозою: вони залежать від погляду на майбутнє як на щось
невстановлене і тому виникають через недостаток мудрості. Людина, за Спінозою,
є частиною природи, одним із її модусів, котрому притаманний атрибут мислення.

43