Page 49 - 4437

в світі «речей у собі», де людина повинна підкорятись категоричному імперативу
– моральному закону, обов’язку, совісті. На місце науки Кант ставить віру.
Переводячи вирішення цих проблем у русло етики. Відносно суперечності між
необхідністю і свободою, то вона не є справжньою суперечністю: людина чинить
необхідно з одного боку і вільно – з іншого. Вона чинить необхідно, бо людина зі
своїми думками, відчуттями і бажаннями є «явище» серед інших «явищ» природи
і з цього боку підпорядкована необхідності. Але людина є і моральною істотою,
суб’єктом моральної свідомості. Моральний закон Кант розумів як «категоричний
імператив».
У праці «Критика практичного розуму» Кант стверджує: категоричний
імператив – необхідний та загальнозначущий моральний закон практичного
розуму – зумовлює поведінку людини, наказує поводитися так, щоб її вчинки
могли стати основою загального законодавства. Дотримання морального закону є
моральним обов’язком. Вчинок буде моральним тільки в тому випадку, якщо він
здійснюється з поваги до морального закону.
Уся моральна теорія І. Канта ґрунтується на возвеличенні свободи людини.
Кант шукає та вбачає свободу людини в її волі. Найвищою цінністю Кант
проголошує людину, людське щастя і разом з тим гідність, високий моральний
обов’язок. Теорія пізнання Канта стає ядром раціональної метафізики і дає нам
передумови знання, без яких неможливе в тому числі емпіричне знання.
Г. Гегель (1770-1831 рр.) – німецький філософ-ідеаліст, творець ідеалістичної
діалектики. Основні праці: «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Філософія
історії». Філософська система Гегеля уособлює вчення про природу та суспільство
як форми існування «абсолютної ідеї». В основі світу лежить «абсолютна ідея»,
основними рисами якої є активний і діяльний характер, постійний рух і розвиток.
У процесі свого становлення «абсолютна ідея» породжує природу, життя людини
та суспільство і культуру. Людська історія є найвищим етапом втілення
«абсолютної ідеї». У роботі «Феноменологія духу» викладена гегелівська теорія
пізнання, тобто вивчається знання як феномен духу. Гегель дає нове розуміння
суб’єкта пізнавального процесу. Суб’єкт – це всезагальний дух (свідомість
відірвана від людства) в його історичному розвитку.
Індивідуальна свідомість у ході свого розвитку проходить весь той шлях, всі
ті етапи, які пройшло людство протягом своєї історії. Філософ пропонує
розглядати процес освоєння світу ніби «драбину», піднімаючись щаблями якої,
окремий індивід прилучається до духовної культури, накопиченої людством. На
вершині цих сходинок індивід у змозі подивитись на світ і себе з точки зору
світової історії, для якого більше нема протилежності суб’єкта і об’єкта,
свідомості і предмета, а є тотожність мислення і буття.
Створюючи свою систему і показуючи, як абсолютна ідея породжує свій
зміст, а потім матеріальний світ – природу і суспільство, Гегель, по-перше, показав
світ у розвитку. По-друге, він розгорнув зміст основних законів діалектики.

48