Page 38 - 4437

релігії. Наука спрямована на пізнання природи, а теологія – Бога, в них різні сфери
пізнання, наука відкриває такі істини, котрі не можуть оцінюватися з позиції релігії.
Важливою постаттю постає флорентійський граф Піко делла Мірандола (1463-
1494 рр.). На його думку, людська сутність – це свобода. Людині досконалість не
надана, але вона може її досягти. Людина перебуває у становленні. Відомим
натурфілософом був Леонардо да Вінчі (1452- 1519 рр.). – архітектор, живописець,
мислитель, механік. Він вважав, що світ є витвором Бога. Завдання людини полягає
у пізнанні природи, основа пізнання – досвід, важливим є зір. На базі досвіду
розгортаються міркування, які можна перевірити експериментами, найбільшу
достовірність знанню надає математичне обчислення.
Ідеї Відродження концентрувалися навколо проблеми співвідношення людини
і світу. На перший план виходить людина в сукупності всіх її якостей, в її земних
вимірах. Людина сконцентровувала в собі все буття. Внаслідок того світогляд
набував пантеїстичних і панпсихічних рис (все одухотворене). Світ сприймали й
розуміли в його зосередженні на живих, активних діях людини, в його
одухотворенні, внутрішній єдності.
У 16 ст. у філософській думці Відродження починають відчутно проявлятися
ознаки ідейної кризи. У міркуваннях про природу людини дедалі відчутніше
звучить мотив трагічної долі людини і неможливості для неї переламати хід
власного життя. Драматичні мотиви в оцінюванні становища та сутності людини ще
більше посилені у творах французького гуманіста Мішеня Монтеня (1533-1592 рр.).
У центрі його «Досвідів» перебуває звичайна людина, яка, як і все на світі,
підпорядкована природним законам. Життя є мистецтво гідно приготуватися до
смерті. У самоаналізі й пізнанні ми повинні покладатися на розум і піддавати все
сумніву. Бог проявляє себе як необхідність, що панує у природі; може існувати
багато світів. Кожна людина є представником людського роду. У нього
проявляються настрої скепсису, невіри у позитивні творчі можливості людини.
Загалом філософська думка Відродження еволюціонувала від етичного
гуманістичного антропологізму – через платонічні синтези й одухотворення
космосу – до натурфілософії, яка ставала аскетичною, суворою, наближеною до
класичної науки.

Питання для самоконтролю

1. Як формувалося поняття Бога у середньовічній патристиці?
2. Що таке середньовічна схоластика? Яку роль вона відігравала в
обґрунтуванні Бога?
3. У чому сутність суперечки між реалістами і номіналістами у середні
віки?
4. Які принципові відмінності філософії середніх віків від античної
філософії?

37