Page 35 - 4437

допомогою філософії обмежене. Душа людини безсмертна і активна. Однак над
усіма видами діяльності людини панує не розум, а воля, яка вища за нього.
Могутність римської церкви у 13 ст. досягла найвищого рівня. У той час
почалися єресі, для боротьби з якими було створено суд інквізиції. Римська церква
вирішила укріпити свою «теоретичну базу, створила університети, переклала на
латинську мову твори Арістотеля, застосувавши їх для захисту та обґрунтування
католицизму.
Однією із центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про природу
універсалій (загальні поняття). Питання про те, що існує реально – універсали чи
окремі речі, було головним у боротьбі між номіналізмом і реалізмом. Сама
постановка проблеми була викликана потребами теології. Церковники не могли ніяк
узгодити положення про єдність Бога і його троїстість. Номіналізм – напрям, який
вважав, що реально існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є
тільки назви або імена, слова. Згідно з цим поглядом, наприклад, «людина взагалі»
як родова сутність не існує. Реально існують тільки окремі речі. Людина – лише
загальне ім’я, яким називається кожна окрема людина. Іоанн Росцелін (1050-1110
рр.) обґрунтував номіналізм, застосовуючи його для єретичного тлумачення «святої
трійці» як сукупності трьох окремих богів. Беренгарій Турський (1000-1088 рр.)
робив єретичний висновок, що у церковному причасті людина смакує хліб і вино, а
не «тіло і кров Господню», як вчить церква. У 14 ст. Уїльям Оккам стверджував, що
універсалії існують тільки після речей, у розумі людини, вони відображають
загальне в речах. За вченням Оккама, тільки чуттєве наочне знання (інтуїція) може
засвідчити існування чого б то не було і тільки воно одне осягає факти.
Представники реалізму стверджували, що загальні поняття існують реально як
певні духовні сутності поза одиничними речами та незалежно від них і складають
субстанцію речей. Раніше існує, наприклад, ідея людини як загального поняття. А
потім - її породження – одиничні люди. А. Кентерберійський доводив, що поняття
добра, істини, справедливості існують як такі реально, незалежно від понять,
незалежно від дій людини. Оскільки ідея Бога, зазначав філософ, існує у свідомості
людей, то це означає, що існує і Бог. Систематизатором середньовічної схоластики,
відомим реалістом був Фома Аквінський (1225-1274 рр.). Основні його праці: «Сума
теології», «Сума філософії», «Про вічність світу», «Сума проти язичників», «Про
начала природи» та ін. Спираючись на вчення Арістотеля про двоїстий шлях
осягнення істини (шлях віри і одкровення та шлях розуму і науки), Тома Аквінський
дійшов таких висновків:
- розум і наука не суперечать церкві і вірі;
- вчення Арістотеля може ефективно служити християнській справі з
позицій раціонального знання;
- філософія автономна, відокремлена від теології.
Теорія «двоїстої істини» поділила сфери впливу між теологією і наукою.
Божественне одкровення недоступне розуму. Фома Аквінський чітко визначає

34