Page 37 - 4437

Заміна світогляду відбувається з «геоцентричного» на «антропоцентричний»,
тобто світогляд спрямований на людину. Мислителі Ренесансу не заперечують
існування Бога, але вони підносять людину до рівня Бога. Людина – творець.
Творчість людини включає в себе і бажання перетворити себе, свою долю і життя,
свої людські якості. В основі такого підходу лежать 2 принципи. По-перше,
уявлення про безмежні можливості вдосконалення людської природи. Бог лише
закладає в людину певні можливості (задатки), а їх реалізація і розвиток залежить
від самої людини. По-друге, уявлення про те, що людина, яка має вільну волю, сама
приймає рішення стосовно своєї поведінки, сама визначає свій життєвий шлях.
Людина – творець свого життя.
Вагоме місце у філософії Ренесансу належить пантеїстичній натурфілософії.
Риси натурфілософських концепцій Відродження:
1. Всі вони були пантеїстичними вченнями, згідно з якими Бог є іманентним
природі та є її законом.
2. У цих системах світ розуміється як жива істота, яка в певній мірі наділена
душею (гілозоїзм).
3. Світ осягається як цілісність.
4. Людина (мікрокосм) тлумачиться як частина природи (макрокосму) і має
ідентичні їй властивості.
Концепція Миколи Кузанського (1401-1464 рр.). Філософія природи
Кузанського в значній мірі підпорядкована релігійному світосприйняттю. Він не
заперечує існування надприродної істоти. Він тлумачить Бога не як поза світову
особу, а як таке начало, яке співпадає зі світом. Світ включений у сутність Бога, а
Бог – це і є світ в цілому. Світ ніколи не створюється, він існує завжди, як завжди
існує Бог. Це релігійна форма пантеїзму, оскільки світ розчиняється в надприродній
істоті, а не вона – у світі. Бог як абсолютне начало заключає у собі весь світ.
Творення світу виступає як процес розгортання Бога, його перехід у природу.
Засновником системи натурфілософського пантеїзму був Дж. Бруно (1548-
1600 рр.). В основу своєї філософії Бруно кладе поняття єдиного. Єдине – це
діалектична єдність всього, спів падіння протилежностей. Єдине є і Богом і
природою, причиною буття і самим буттям, формою і матерією. Єдине – це все.
В єдиному знімаються всі протилежності і серед них основна протилежність
середніх віків – протилежність між богом і світом, творцем і творінням. У Бруно Бог
розчиняється у природі. Природа є бог. Така точка зору суперечила традиційним
релігійним канонам про те, що Бог є особа і творець світу. Тому церква вважала
вчення Бруно єретичним, і сам він заплатив за свої переконання життям.
Завершує епоху Ренесансу творчість Галілео Галілея (1564-1642 рр.), який
створив своєрідну філософську систему. Бог, за його думкою, створив природу,
наділив її певним порядком і закономірностями. Однак після цього він не
втручається у природу, яка живе і розвивається самостійно, незалежно від Бога. Ця
думка Галілео започатковує деїстичне розуміння світу. Він відмежовує науку від

36