Page 34 - 4437

буття, в ньому перебувають вічні ідеї, які зумовлюють існуючий у світі порядок.
Необхідний примат духовної влади над мирською, бо без церкви немає порятунку.
Августин дає принципово нове тлумачення часу, підкреслюючи його
спрямованість у майбутнє на відміну від циклічного уявлення в період античності.
Історія – лише короткий відрізок часу між двома «вічностями» - створенням світу
Богом і «тисячолітнім» царством Божим на землі. Віра в Бога – вихідний момент
пізнання. Відповідно, Августин визнає первинність віри над розумом. Не
самостійність людського розуму, а натхнення релігійних догматів є авторитетом.
Можна виокремити окремі досягнення патристики:
- визнання духовної особи, яка, не реалізувавшись у зовнішньому світі,
спрямовує себе у власний внутрішній світ;
- погляд на особу, діяльність якої ґрунтується на свободі волі;
- виокремлення сфери внутрішніх переживань людини, що заклало основи
християнської антропології;
- лінійна концепція часу (створення світу – пришестя Христа – Апокаліпсис).
Середньовічну філософію 9-13 ст. називають схоластикою. Схоластика (від
грец. «схола» - школа) – специфічна система середньовічної філософсько-
теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах. Це релігійно-
філософське вчення, в якому поєднані релігійні засади з раціоналістичною
методикою та формально-логічними проблемами. Схоластика була спрямована на
раціональне обґрунтування основ християнського віровчення, осмислення і
доведення буття Бога. У подальшому слово «схоластика» стало синонімом такої
науки, що була відірваною від життя, далекою від спостережень і дослідів та
базувалась на некритичному наслідуванні церковних авторитетів.
Найбільш яскравий вияв схоластика знайшла у богослов’ї. Головною її рисою
було не відкриття чогось нового, а лише тлумачення і систематизація того, що
становило зміст християнської віри. «Святе Письмо» і «Святий переказ» були
головними джерелами християнського вчення схоластики. Схоластика – це неплідне
мистецтво ведення дискусії, аргументації, класифікації. Зміст суперечки ніколи не
цікавив схоласта, для нього важлива форма: дефініції визначення, розрізнення,
підрозділи. Схоласт не шукав нічого нового, для нього істина давно зафіксована
релігією. Для схоластики характерний ідеалізм, спекулятивно-формальний метод.
Розробленням ранньої схоластики займався Ансельм Кентерберійський, П’єр
Абеляр (1079-1142 рр.) Власне останній здійснив філософський аналіз теологічних
положень, що об’єктивно привела до звільнення філософії від ролі «Служниці
теології». У книзі «Так і ні» Абеляр вказує на суперечності, які є не тільки у
церковних творах, але й у самому Святому Письмі. Вихідним положенням Абеляра
було: « Розуміти, щоб вірити».
Дунс Скотт (1260-1309 рр.) розглядає питання про стосунки богослов’я й
філософії. Предмет богослов’я - Бог, предмет філософії – буття. Пізнання Бога за

33