Page 33 - 4437

По-четверте, уявлення світу в часовому вимірі – від створення світу Богом до
майбутнього Страшного суду, внаслідок чого історія набуває спрямованості.
Середньовічному філософуванню були притаманні біблійний традиціоналізм і
ретроспективність. Ретроспективність вважали джерелом і найавторитетнішим
мірилом будь-яких філософських теорій.
Вже у 5 – на поч. 6 ст. складається система освіти середніх віків. Вивчається
«сім мистецтв». У 6 ст. Боецій і Кассіодор розділяють її на два ступені: трьох пуття
(граматика, риторика, діалектика (логіка) та чотирьох пуття (арифметика, геометрія,
астрономія, музика). З’явилася перша астрономічна обсерваторія, млин, шовкове
прядівництво. Люди дізналися про магнітну стрілу (компас). Центрами освіти
стають монастирі, при яких відкриваються школи.
Розпочинається становлення філософії середніх віків періодом «апологетики»
(апологія – захист). Критикували античну філософську і культурну спадщину і
захищали християнство. В цей час відбувається боротьба проти античної філософії і
формуються фундаментальні принципи середньовічної філософії на базі
християнсько-теологічного переосмислення ідейної спадщини античності і
старозавітної міфології. Представники апологетики (Тертулліан, Юстін, Оріген,
Климент Олександрійський). Відомий представник Квінт Тертулліан (160-229 рр.),
який проголосив думку про несумісність філософії і християнського віровчення,
розуму, знання і віри. Йому належить теза: «Вірую, бо це - абсурдно». Для античної
свідомості здавалися абсурдними догми християнської віри: про створення світу за
6 днів, непорочного зачаття, воскресіння Христа. Абсурдним здавалося і те, що
треба полюбити ворога як ближнього свого, що усі люди є дітьми Божими. Логіка
християнського світогляду руйнувала сформовані стереотипи і будувала на їхньому
місці новий світоглядний базис. Через духовну єдність людей, через утвердження
абсолютних цінностей християнство шукало шлях спільного порятунку людства від
саморуйнування. Розум не є вищою інстанцією людського духу. Надрозумова
реальність не пізнається розумом, вищою вищою інтуїцією, одкровенням.
Систематизація християнського вчення, обґрунтування віруючим його догм
становила зміст вчення отців церкви (Василія Великого, Григорія Нісського,
Аврелія Августина). Період, коли діяли вони діяли і творили, називається періодом
патристики (від лат. «патер» - батько) (2-8 ст. н. е.). Аврелій Августин (354-430 рр.)
систематизував християнський світогляд. Зв'язок людини з Богом, добро і зло,
історичний час і вічність, смисл людської історії – ось ті проблеми, які цікавили
його. Питання гріховності людини перед Богом найбільше цікавило Августина. Зло
– це вільний вибір людини, і вона несе за нього відповідальність. Зло виявляється у
повстанні людини проти Бога. Зло – відсутність, нестача добра. Віра повинна
переважати над розумом. Праці «Про місто Боже», «Сповідь», «Про Трійцю», в
яких порушував проблеми буття і часу, руху історії та історичного процесу,
людини, її волі і розуму через призму їх співвідношення з Богом. Бог – найвище

32