Page 32 - 4437

середньовіччя розвивалася в лоні релігії як панівного світогляду тієї епохи. Однак
релігія звужувала межі мислення, задавала проблематику і загальну модель
розв’язання проблем. Філософська думка середніх віків формувалася в період
зародження і розвитку феодальних відносин (5-14 ст.). Якщо антична філософія за
своєю суттю була космоцентрична (визначальною реальністю для неї була природа,
Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец.
«теос» - бог).
Утвердження християнства як панівної релігії (поч. 4 ст.) привело до такого
бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підґрунті
починає формуватися середньовічна філософія, ідейно-світоглядним змістом якої
стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки найдосконалішим духом є
Бог, то теологія підноситься за цих умов на рівень найголовнішого знання, якому
підпорядковуються всі інші види знання. Філософія була оголошена «служницею
богослов’я», і за допомогою свого раціонального апарату вона повинна
утверджувати основні положення християнства. Провідну роль у суспільній
свідомості цього періоду починає відігравати теологія як «знання» про
«найдосконаліше втілення духовності – Бога. Середньовічна філософія відобразила
спосіб життя феодального суспільства, зміст якого в істотних рисах визначався
специфікою феодальної приватної власності. Феодал володів не землею, а людьми,
що жили на ній. Тому розв’язання суто земних проблем середньовічна філософія
вбачала у сфері духу.
Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це
означає, що активне творче начало ніби зникає з природи і передається Богу, який
стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він - вічний, незмінний,
ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання
істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати
іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль.
По-друге, в середньовічному світосприйнятті панує ідея духовності, яка
пов’язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває
людину як особистість як духовну, а не природну і тілесну істоту. На перший план
релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина
сприймається як зосередження протиріч, що існують у світі – між земним і
небесним. Між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина –
вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина – створіння, в
якому «сидить» диявол.
Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального
безсмертя і тому самоцінності людської особистості.
По-третє, для середньовічної свідомості світ сприймається як двоїсте буття:
справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи. Цей
поділ проходить через всю середньовічну філософію.
По-четверте, розуміння людини як творіння Бога за його образом і подобою.

31