Page 24 - 4332

вирішальним гарантом свободи. В двох своїх основних
роботах – “Государ” та “Роздуми про першу декаду Тіта
Лівія” – Макіавеллі звертається відповідно до двох
протилежних форм державного правління – монархії та
республіки. Пов’язуючи прогрес держави тільки з
республіканською формою правління, яка забезпечує свободу
і громадянську рівність, стабільність і міцність держави,
Макіавеллі тим не менше належне оцінював і необмежену
владу монарха, необхідну на його думку, для перетворення
“розбещеної” держави і для об’єднання країни. Адже відомо,
що в той час Італія була роздрібненою і знаходилася в центрі
інтересів ворогуючих між собою Франції та Іспанії, в ній не
знайшлося сила, яка б створила національну монархію, як це
сталося в Англії та Франції. Для революційних перетворень,
як вважав мислитель, демократично – легальні інститути
непридатні. Необхідна єдиноосібна диктатура, необмінно
кривава, як тимчасова перехідна міра. Макіавеллі рахував, що
в цей період народ не повинен грати ніякої ролі в державі.
Правитель сам визначає цілі своєї політики і домагається їх,
використовуючи будь-які засоби, не рахуючись з нормами
моралі, тобто в даному випадку мораль і політика речі
несумісні. Але підступність і насильство для Макіавеллі не
були абсолютними цінностями. Їх використання
виправдовувалось лише з метою об’єднання і перетворення
держави.
Жорстокості, як стверджував мислитель, можна
виправдати тільки тоді, коли вони застосовуються один раз і
на користь підданих. Якщо ж вони систематично
застосовуються для гніту громадян, то їм немає виправдання.
Таким чином, сам Макіавеллі своїм принципам політичної
поведінки (“мета виправдовує засоби“) не надавав значення
універсальності. Це вже пізніше надано їм таких рис, і під
назвою макіавеллізму вони стали теоретичним виправданням
“звільнення політики від моралі”, до чого апелювали
диктатори усіх мастей. Макіавеллі фактично вперше
сформулював ідеологію централізованої монархічної влади і у
своєму “Государеві” дав самодержцям вичерпні рекомендації
по завоюванню та утриманню влади. Він закликав до дії,

22