Page 22 - 4332

протиставлена віра в могутність розуму і досвіду, в творчі
сили людини. Проблема людини, співвідношення особи і
держави займала важливе місце в політичних вченнях Нового
часу. Цей напрям суспільної думки отримав назву
“гуманізму”. Він відомий також як ідеологія Відродження
(серед. 14 – поч. 17 ст.), оскільки використовував ідеали
античного світу для створення нової буржуазної ідеології.
Критику церковних установ передові сили вели під
прапором “Реформації” – перетворення і демократизації
церкви у відповідності з положеннями раннього християнства.
Реформація – широкий антифеодальний і антикатолицький
рух в Європі в першій половині 16 ст. Її діячі в різних країнах
(М Лютер та Т.Мюнцер у Німеччині, Ж.Кальвін – в
Швейцарії, Ж.Боден – у Франції, інші) сприяли зміцненню
світського розуміння держави, основними цінностями якої
були б свобода совісті, думки.
Викладене слід мати на увазі при аналізі політичних ідей
представників німецької Реформації – М. Лютера (1483-1546)
та Т. Мюнцера (біля 1490-1525). Перший очолював
князівсько-бюргерське крило Реформації, другий – селянсько-
плебейське.
М. Лютер виступив проти претензій католицького
духовенства на контроль віри й совісті на правах посередника
між людьми та Богом, висунув вимогу ліквідації
відособленого стану священників., усієї їхньої надзвичайно
дорогої ієрархії; обґрунтував необхідність абсолютної і
жорсткої монархічної влади, її контролю над поведінкою
людей, а для останніх – необхідність беззастережного
підкорення їй.
Разом з тим Лютер зазначав, що свобода душі, область
віри, внутрішній світ людини знаходяться поза юрисдикцією
держави. Всі однаково повинні служити Богу, всі смертні є
нікчемними порівняно з Богом, тому ніхто з людей не має
зверхності над собі подібними. Це трактування Лютером
основоположень християнства фактично було чи не першою
ранньобуржуазною версією принципу рівноправності Проте
внутрішня релігійність, за яку виступав цей мислитель, не
припускала скільки-небудь серйозної зміни суспільно-

20