Page 19 - 4332

Аристотель, не задовольнившись цими ідеями, першим
задумується над проблемою взаємозалежності соціальної
сфери і політики, вперше пропонує соціальні перетворення як
засіб вдосконалення політики.
Переходячи безпосередньо до відповіді на перше питання
плану, варто підкреслити, що дійсною вершиною політичної
думки Стародавнього Світу за правом вважається політична
філософія Стародавньої Греції. Вона з самого початку
розвивалась як ідеологія вільних людей і тому основною її
цінністю виступала свобода. Це, звичайно, була не
всезагальна, а обмежена свобода: раби перебували поза нею.
Не були вони і суб’єктами тієї політики (полісного життя), яка
представляла собою форму життя тільки вільних людей,
повноправних членів полісного колективу, громадян полісу.
Потрібно зауважити, що спочатку у еллінів були
міфологічні уявлення про політику (Гомер, Гесіод). Але до 6-5
ст. до н. є. вони витіснились філософськими методами
пізнання (Піфагор, Геракліт, Демокріт), раціоналістичними
підходами (софісти), вершиною чого стали логіко-понятійний
апарат (Сократ, Платон), початки емпірично-наукових
(Аристотель) та історичних (Полібій) досліджень.
Найвидатнішими представниками старогрецької
політичної думки – Сократом (469-399 рр. до н.е.), Платоном
(427-347 рр. до не.) та Аристотелем (384-322 рр. до н.е.) –
політика мислилась як відносини тільки між вільними
людьми, як уміння управляти державою в цілях здійснення
правління порядку й справедливості Останнє було можливим
лише за умов панування розумних і справедливих законів
(збіг законного і справедливого).
Цими мислителями були дані базові визначення форм
правлінні (монархії та республіки), висловлено негативне
ставлення до тиранії та крайньої демократії, наголошено на
необхідності забезпечення принципу компетентності в
управлінні державою.
Платон та Аристотель запропонували свої проекти
ідеального політичного ладу. Соціальний проект першого
часто називають соціалістичним, але, по суті, це соціалізм
казарми. Заради благополуччя цілого Платон приносив у

17