Page 27 - 4332

політичну доктрину лібералізму. Головна лінія його
соціальних поглядів: кожна особа має гідність, абсолютну
цінність, вона не може бути в жодному випадку засобом
творення, навіть якщо мова йде про найблагородніші загальні
цілі. Людина завжди є лише ціллю, метою перетворень. Вона,
як вважав Кант, у своїй поведінці повинна керуватись лише
веліннями морального закону, який є апріорним, не підлягає
ніяким змінам, є безумовним (категоричний імператив).
Свобода, за Кантом, іманентна кожній особі, але дуже
часто вона переростає у свавілля однієї людини по
відношенню до іншої. Щоб обмежити його, необхідне право –
загальна і рівна міра свободи у суспільстві. В свою чергу
всезагальна обов'язковість права досягається за допомогою
примусової сили держави, тобто право повинно мати силу
закону.
Мислитель також запропонував проект “вічного миру”,
засобом до якого може бути, на його думку, лише федерація
самостійних рівноправних держав, побудованих по
республіканському типу, тобто своєрідний космополітичний
союз. І. Кант критикував війни, підготовку до них, ратував за
додержання міжнародних угод, невтручання у внутрішні
справи держав, за розвиток між ними торговельних та
культурних зв'язків.
На відміну під Канта, інший видатний німецький
мислитель Гегель визнавав нормою міждержавних відносин
стан війни у разі, коли їхні державні суверенні волі не
приходять до згоди. Він перший дійшов висновку, що життя
громадянського суспільства відрізняється від етичного світу
сім'ї і від публічного життя держави, тобто перший в історії
політико-філософської думки чітко розмежував сфери
громадянського суспільства і держави (навіть Кант вважав ці
поняття тотожними, взаємозамінюваними).
Потрібно підкреслити, що саме гегелівська інтелектуальна
традиція трактування громадянського суспільства як
обумовленої працею системи потреб, що ґрунтується на
приватній власності та всезагальній формальній рівності
людей, як комплексу приватних осіб, груп та інститутів, які
прямо не залежать від політичної держави, а їх взаємодія

25