Page 122 - 4329

Малюнок 6.5 – ГРІД стилів керування Р. Блейка та Дж. Моутона

Блейк та Моутон вважали, що найефективнішим стилем керування є поведінка
керівника у позиції 9.9.
Дев’ятибалова шкала у теорії Блейка та Моутона пов’язана з розумінням, що
існує декілька проміжних варіантів стилів керування. При цьому, як відзначали Блейк
та Моутон: “Будь-які переваги, що можна отримати з проміжних варіантів, не варті тих
зусиль, які необхідні для ідентифікації їх характеристик”.
Крім того, Блейк та Моутон виділили три додаткових стилі керування, які
розглядаються як певні сполучення п’яти “чистих” стилів у ГРІДі. Це, зокрема:
1) патерналізм (сполучення ситуації 9.1, з точки зору управління та контролю, з
системою заохочення у ситуації 1.9). Патерналізм як тип поведінки керівника
асоціюється з фігурою батька родини. Він не скупий на похвали за виконану роботу,
заохочує, підтримує, але створює середовище, у якому робітники не діють без його
ухвали. Винагородження та підтримка надаються підлеглим в обмін на слухняність та
лояльність;
2) опортунізм – це сполучення будь-яких або усіх підходів до управління, які
здатні закріпити позицію керівника або надати йому певні особисті переваги. Кожний
крок опортуніста здійснюється з тактичних міркувань і є засобом досягнення
особистого успіху (внесок в успіх організації на другому плані відносно до особистої
вигоди);
3) фасадизм або зовнішнє благополуччя – це імітація ситуації 9.9 з метою
приховати дійсні мотиви власної поведінки керівника.

4 Ситуаційні теорії лідирування

Головний недолік усіх поведінкових теорій лідирування – це намагання виділити
єдиний певний оптимальний стиль керування. Наступні дослідження з теорії
лідирування показали, що разом з особистими якостями та манерою поведінки
керівника на ефективність управління суттєво впливають так звані ситуаційні фактори.
Метою сучасних ситуаційних теорій лідирування є визначення особистих
якостей менеджерів і стилів керування, які щонайкраще відповідають певним
ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від
конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних
обставин.
Ситуаційна модель керування Ф. Фідлера. В моделі Ф. Фідлера виділені три
фактори:
1) характер відносин між керівником та підлеглими (лояльність підлеглих,
ступінь довіри до керівника, привабливість особистості керівника тощо);
2) структура завдання підлеглому (звичність завдання, чіткість його
формулювання, можливість структуризації тощо);
3) посадові повноваження керівника (межі влади, що пов’язані з посадою
керівника, ступінь підтримки менеджера вищим керівництвом організації тощо).
При цьому Ф. Фідлер вважав, що стиль кожного конкретного керівника
залишається в цілому постійним (стабільним) і він не здатний пристосувати його до
умов конкретної ситуації. Тому ідея моделі Ф. Фідлера полягає у тому, щоб призначати
конкретного менеджера керувати таким підрозділом, ситуація у якому щонайбільше
відповідає стабільному стилю керування даного менеджера. Такий підхід і забезпечує
баланс між вимогами ситуації та особистими якостями керівника.

121