Page 97 - 4306

князь Володимир Мономах (1053-1125), найвідомішим з
них є «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям». У
першій частині цього твору князь говорить про цінності
миру і любові, про небезпеку конфліктів і розбрату. В дру-
гій частині йдеться про обов’язки доброго господаря щодо
ближніх і підданих. Надзвичайно важливо, що в той дале-
кий від нас час, ще на початку XII ст., Володимир Моно-
мах закликає ніколи і нікого не карати смертю: «Ні невин-
ного, ні винного не вбивайте й не кажіть убивати». Воло-
димир Мономах, безперечно, керується безпосередньо
принципами євангельської моральної доктрини. Та його
заклик і досі актуальний, адже Христова заповідь «Не
вбий!» ще не стала повсюдно чинним принципом суспіль-
ного життя в сучасній культурі, хоча правова норма на за-
борону смертної кари поширюється все в більшій кількості
держав. Третя частина «Повчання» містить розповіді князя
про різні пригоди і небезпеки його власного життя. Крім
Володимира Мономаха, славився своїми філософськими
творами і волинський князь Володимир Васильковим.
Одним із найпомітніших києворуських мислителів був
Іларіон Київський, спочатку священик церкви на Берестові
поблизу Києва, а з 1051 р. митрополит Київський. Митро-
полит Іларіон стоїть біля джерел філософської та власне
культурологічної думки українського народу. Іларіону Ки-
ївському належить такий визначний твір, як «Слово про
Закон і Благодать». За традиціями того часу під «Законом»
мався на увазі Старий заповіт, а під «Благодаттю» – Новий
заповіт. Історіософська концепція цього мислителя вихо-
дить із розуміння культурної історії як універсальної, цілі-
сної та провіденціальної за сутністю. Іларіон прагне усві-
домити її сенс, тенденції, чинники розвитку. Автор висло-
влює цікаві філософсько-світогляди і ідеї щодо понять
свободи та необхідності, старого (старозавітного) і нового
(євангельського) сенсу людського буття. Митрополит Іла-
ріон намагається утвердити ідею рівності всіх народів і
право власного народу на належне місце у всесвітній істо-
рії. У творі вперше в Київській Русі обґрунтовується ідея
походження княжої влади від Бога та необхідність її спад-
коємності. Зміст твору свідчить про неабияку обізнаність
автора із здобутками візантійської, західноєвропейської та
97