Page 77 - 4306

є необхідною стадією розвитку для будь-якої національної
культури (на відміну від міфологічного – первісно-
античного чи теоцентричного – середньовічного етапів).
Деякі характерні риси Ренесансу були пережиті окремими
культурами на пізніших етапах розвитку. От чому серед
істориків і культурологів не вщухають суперечки відносно
не лише ролі й місця, але й закономірності Ренесансу як
необхідної ланки в культурному процесі. Загалом існують
три основні парадигми інтерпретації цього культурно-
історичного феномену:
− доба Відродження є цілком самостійним, якісно но-
вим етапом в історії європейської культури, що наслідує
Середньовіччя, але при цьому залишається ментальною
протилежністю останнього як культурно-історичний фе-
номен, споріднений з греко-римською античністю;
− Ренесанс являє собою останню стадію розвитку Се-
редньовіччя, квінтесенцію всього виробленого й усвідом-
леного європейською культурою за десять середньовічних
століть (видатний голландський культуролог Й. Хейзінг
називає Ренесанс «осінню Середньовіччя»);
− Ренесанс – епоха переходу від Середньовіччя до Но-
вого часу з усіма властивими такому «мосту» протиріччя-
ми, непослідовністю, регресивними проявами (наприклад,
феномени Реформації й Контрреформації, секуляризації й
інквізиції тощо).
У кожної із зазначених вище точок зору є вагомі ар-
гументи, і наше завдання в даному випадку полягає в тому,
щоб на їхньому прикладі показати розбіжність змісту тер-
міна в різних культурологічних підходах. Звернімо увагу й
на те, що при вивченні не економічної чи соціальної істо-
рії, а саме культурології, що сприймає культуру не дискре-
тно, а як безнастанний процес розвитку, ми не побачимо
протиріч між різними академічними течіями у трактуванні
цієї культурної епохи як особливої і водночас типової, зна-
чною мірою перехідної, а тому культурологічно близької
таким епохам, як еллінізм, культура бароко, пізніше –
культурним ситуаціям XIX, а можливо, й другої половини
XX ст.
Сам термін «Відродження» для характеристики епохи
XIV-XVI ст. був уведений її сучасниками – італійськими
77