Page 72 - 4306

й універсальною системою цінностей середньовічної куль-
тури. Після 395 р. у Східній Римській імперії зі столицею
Константинополем почала складатися перша християнська
наддержава, «імперія християн і для християн», що пізні-
ше одержала історичну назву Візантійської імперії. У Захі-
дній Європі всі форми культури складалися в умовах боро-
тьби за верховенство між світською владою і владою церк-
ви, що перетворилася у наймогутнішу транснаціональну
феодальну структуру. І хоча християнство виникло до Се-
редніх Віків та продовжує існувати в сучасному світі, лише
в середньовічну епоху воно стало єдиною загальноприйня-
тою системою уявлень про світ і людину, що організовува-
ла свідомість європейців та врешті визначила вигляд сере-
дньовічної культури.
Візантія, що наслідувала Риму на Сході, була першим
великим і стабільним державним утворенням середньовіч-
ної епохи. Народи Західної й Центральної Європи, котрі
переживали у IV-VII століттях період інтенсивних геогра-
фічних пересувань (так зване «Велике переселення наро-
дів»), потребували чималого часу для формування біль-
менш стабільних державних і культурних установ, тому
перехідний період завершився тут лише на межі VIII-IX ст.
символічною подією імператорською коронацією 800 р.
короля франків Карла Великого в Римі папою Левом III.
В умовах неусталеної державності й багатовікової
смути на західноєвропейських землях (на відміну від схід-
них) християнська Церква з центром у Римі протягом сто-
літь була єдиною об’єднувальною й цивілізуючою силою,
що поступово набувала загальноєвропейських ознак і ам-
біцій та стала називати себе католицькою, тобто вселенсь-
кою. Виникнення держави Карла Великого – першої імпе-
рії на Заході Європи – поклало початок суперництву Віза-
нтії й західноєвропейського культурно-політичного ареалу
за право наступності від Римської імперії, тобто за право
бути центром єдиного християнського світу. Це суперниц-
тво поклало початок «Великій схизмі» – розколу в 1054 р.
християнської Церкви на східну (православну, на чолі з
константинопольським патріархом) і західну (католицьку,
очолювану римським єпископом, що на кшталт патріарха
став називатися папою), між якими виявилися істотні роз-
72